Необлаштованість

І якщо ми сьогодні до цього не додумалися, то немає жодної проблеми – ми про це додумаємося завтра. Обмежень для наших мрій немає, до того ж вони служать нам на благо, будучи втішним призом за таке непривабливе сьогодні.

Але ми повинні знати, що ніяка соска з мрій не може втішити нас – ми невтішні. Мрія, мрія, сон – це те, що балансує нас, слугує мастилом для нашого примирення з реальністю. І навіть не мирить, а пригнічує те, що має місце, до того ж без нашого відома, якщо в нас немає погляду на себе. І компенсує пригнічений страх нескінченним ментальним натхненням про майбутнє, де все буде по-іншому. Там усе зіллється воєдино, усі зовнішні розрізнені частини, яких так бракує для нашого зовнішнього облаштування, знайдуть одна одну й зіллються у великому екстазі, вишикувавшись у потрібному порядку й застосуванні, закриваючи зяючу прогалину, що не дає нам спокійно жити й дихати на повні груди.

Ми віримо, що зовнішні досягнення створять таку піраміду навколо нас, яка нас збереже нетлінними в спокої, радості й любові. Тому що в ідею облаштованості життя входить не тільки соціальна програма досягнень, а й усе те, чого прагне кожна людина, живучи не серед того, що є (той, хто живе в тому, що відбувається, має надію, що зможе сутнісно бачити), а живучи серед того, чого немає, і судомно домагаючись частини, якої бракує. І якщо цього відсутнього в реальності немає, людина працює над бажанням-вигадкою, випереджаючи час у ментальній втечі, створюючи прототип реальності, не помічаючи самого руху життя, зводячи все до відомого, не залишаючи прорізу, визирнувши в який, ми могли б ахнути від того, що відбувається.

Але, створюючи мету-приманку, ми у своїй ментальній подорожі тягнемо себе від мети до мети. Якби ми були більш спостережливими, то помітили б, що, навіть виконавши не одну із задуманих цілей, а безліч, ми не знаходимо себе облаштованими й у благу. Нам не завадило б внести усвідомленість у те, що відбувається з нами, не тільки зовні, а й зсередини. Тоді завдяки власній увазі ми б менше обмежували рух і навчилися б відгукуватися на те, що відбувається, а не ставити умови і ростити у власній заумі вимогу, яким має бути наше життя. А ми б просто й невигадливо жили своє власне життя і здивувалися б його порядку й тій стрункій облаштованості, що приходить не ззовні, а завдяки м’якості зсередини.

Емоції розвитку:

• Не розпікаючи себе за те чи за це
• Виявляючи самодиверсію під будь-якою формою оціночності або ставлення до чого-небудь
• Не створюючи штовханину в розумі
• Даючи собі можливість мислити рівно в силу усвідомленості
• Не надриваючись у пристрастях
• Охолоджуючись, пізнаючи прохолоду в собі
• Через прохолоду відсторонюючись від того, що відбувається
• Виявляючи легкість в увазі
• Встановлюючи безперервний зв’язок із собою
• Стаючи справжнім спостерігачем