Озираючись назад

А на ділі з часом кожна людина, озираючись назад, дивується, з якою ж неймовірною швидкістю промайнули роки. І якщо вона не була уважною до самої себе, до інших і до життя, то до цього часу вона вже пристойно обтяжена і собою, і іншими, і життям. Але всередині вона чітко чує одне: що її життя пішло якимось невірним шляхом. Вона мало розуміє, з якої причини, але відчуває, що її життя, принаймні прожита його частина, дуже посереднє. І коли людина з озиркою починає перебирати сторінки свого минулого життя, вона шкодує і сумує про те, що було безліч моментів, які могли радикально розгорнути її життя в інше русло. І йому хочеться вірити, що там було б усе інакше, там, куди повела невибрана ним стежка, невірно зроблений ним вибір.
Про що завжди найбільше сумують люди, коли це стосується минулого, причому як чоловіки, так і жінки? Перше – це вибір професії, який за неправильного розкладу може позбавити нас смаку до життя і знеструмити нашу життєвість. Тепер ми будемо зобов’язані все життя займатися тим, чим би ми займатися не хотіли. І абсолютно нікого не цікавить, подобається нам це чи ні. Але ми маємо розуміти: там, де немає нашого бажання, немає нашого інтересу, до того немає припливу енергії. Там, де енергія не здійснює приплив, творцеві не народитися. Можна стати хорошим майстровим, ремісником, але не бути творчим.
Виконаність же людини полягає в її глибокій творчій реалізованості. Це схоже на те, як човен під вітрилом надувають вітри, і він починає ковзати водною гладінню, йдучи все далі від берега. Творчість підносить людину, вона дає їй можливість здійнятися, піднятися в самій собі, по-іншому поглянути на світ і почати виражати себе самобутньо, у найнеповторніший спосіб.
І другий, дуже крутий вибір, жаль про який часто переслідує людське життя, – це вибір нашого особистого життя, якщо, звісно, ми мали можливість обирати. У дуже багатьох людей і в помині не було можливості вибору, віддати перевагу комусь одному перед іншими і вийти заміж або одружитися. Вони зустрілися і одружилися, нікого іншого не було, і могло взагалі не бути, вони тепер цього і не дізнаються. У кращому чи гіршому випадку вони можуть прожити все життя. “Як?” – це справа десята.
Це завжди залежало від сердечності двох людей. Як здобути якість життя спільного проживання чоловіка і жінки – це завжди було завдання не з легких, з огляду на двоїсту природу людського “я”. Кожен намагався, хоча б на перших порах, щоб іншому з ним було добре. Ну а вже кого на скільки вистачило і що в нас із цього вийшло, ми й намагатимемося це усвідомити й написати для самого себе, щоб осмислення себе й життя було повнішим. І ми могли зрозуміти себе: про що ж ми шкодуємо і сумуємо.