Трагічність

Розігрувати життя через трагічність – це не знати, що таке життя, і відвести собі головну роль у цій драмі життя, стати її нікчемним режисером і почати зводити те, що відбувається, до солідної драми, убачаючи в усьому, що відбувається, ворожість, спрямовану на руйнацію особистості або руйнування свого життя.

Таке “задоволення” дорого обходиться: що б не відбувалося, з огляду на закритість розуму та його потужний психічний самозахист, зчитується як загострення й погіршення самого життя, його обставин, або осквернення стосунків, спрямованих на руйнування та втрату того, що ми маємо, або особисту загрозу нам, нашому здоров’ю, дружбі, коханню.

Життя для людини – це дорослішання не тільки біологічне (біологічно ми дорослішаємо і визріваємо без нашої участі, це для нас явище, що відбувається), але психологічне. І таке дорослішання залежить від нашої усвідомленості, коли ми проживаємо кожен аспект нашого життя і даємо можливість переживанню торкнутися нашого серця, нашої глибини.

Але вся наша гра з життям полягає в тому, що ми здатні накинутися на переживання і розтягнути їх на шматки, препаруючи їх через наші уявлення, зумовленість, вимагаючи в страху, опорі та захисті відповіді, за що нам таке. Плачучи, стогнучи, вбиваючись, ми уникаємо місця, що відбувається, і залишаємо страх перед невідомим і закритість на все життя.

Найчастіше немає і не було ніякої трагедії в житті людини, все було мило, просто і буденно. Але підсвідомо людина напружена, уникнення і разом із цим брак усвідомленості вона починає обігравати, драматизуючи те, що відбувається, намагаючись заповнити порожнечу і незначність власного життя чимось грандіозним за подієвістю, починаючи показ власного “я”.

Це звучання починається рано, з пори першої закоханості ми заряджаємо наше життя трагічністю. Так ми вперше відкриваємо невірність інших: замість того, щоб, зустрівши нас, інший зупинив рух, він на наших очах змінює вектор напряму і починає пошук чогось більшого, і всі наші уявлення, як усе має бути в ідеалі, летять у тартарари. Тепер наша схильність до трагізму шукає укриття в трагічності. А це вже ставлення до життя, яке забезпечить вас необхідним віддзеркаленням, щоб ви, не дай боже, не помилилися і підтвердили всім своїм життям власну правоту.

Емоції розвитку:

• Усвідомлювати збільшення власного “я” через драматизацію подій
• Усвідомлювати сенс драматизації і яку роль у цій схемі ви відводите собі
• Яку б роль ви собі не відводили, розгляньте, що ви збільшуєте своїм показом, а що зменшуєте
• Як ви підносите те, що відбувається, і де у всьому цьому ваше “я”?
• Вам не доведеться довго його шукати, якщо ви щирий дослідник: ви виявите його попереду всього, що відбувається
• Навіть коли ми перелякані й трясемося, воно більше за нас самих, і ми спочиваємо під ним
• Намагаючись вижити, ми створюємо видимість життя
• Приведіть себе до тями
• Перестаньте перебільшувати
• Перестаньте применшувати
• Нехай залишиться тільки те, що має місце
• І спостерігайте на пагорбі
• Пам’ятайте про себе
• Відпустіть себе