Доступний спосіб вирішувати проблему

Ми створюємо таку ментальну метушню для того, щоб розв’язати, чи щоб уникнути цієї проблеми? Різницю відчуваємо?! Уникнути – весь ментальний накип веде первинну й основну роботу: як скинути дану проблему і пов’язане з нею занепокоєння та незручність із рахунків. Це як скалка в нашій голові: ні жити, ні дихати, доки не розв’яжемо цього вузла, не вирішимо ребус-кросворд, як нам оминути цю кризу. І перше, що ми починаємо вирішувати, – як нам цього уникнути насправді. Ми і так, і сяк, а ефект настирливості та стійкості напруги посилюється. Ми цю проблему і аналізом, прораховуючи, як на шахівниці, всі кроки наперед і за себе, і за того хлопця; ми її і придушенням – на певний час начебто затихає, але невдовзі знову чуємо неспокій і заклопотаність нової хвилі, що несуть загрозу і страх невирішеності. А тут уже й неадекватність у мисленні, у поведінці, у висловлюваннях, різких та екстремальних через велике бажання розв’язати проблему негайно.

Викладаючись психічно, ми знічуємося, не знаходячи виходу зі складної комбінації нашого підходу до самої проблеми. Але це не питання проблеми, а наше постійне утримування статус-кво, щоб нічого не потрібно було змінювати. І хоч би як по-бойовому ми рученятами не розмахували і голівкою не розгойдували в запереченні: “Ні, ні і ні!”, внутрішньо ми робимо тільки одну спробу: утримуючи все, що нам звично. Ну і що, що воно нас давно не влаштовує, підпирає, не дає ні жити, ні дихати! Це ще не привід, щоб так різко розсовувати простір. Тут, на межі виживання, одна підказка розтривоженого розуму слідує за іншою. Ми починаємо качати права в надії, що отримаємо їх від іншого. Починаємо боротьбу з іншим, вимагаючи від нього і нагадуючи, що він не має права нас кидати, нагадуючи іншому через ревнощі правила гри. Коротше, боремося за свої права та обов’язки інших перед нами.

Одне ми тільки не в змозі зробити – залишитися зі своєю проблемою наодинці, дати їй вийти у свідому частину й висвітлити не тільки вершину айсберга, а й усе, як є, цілком, з усіма нашими страхами, чіплянням, ставленням до того, що відбувається, щоб ми могли побачити проблему й себе так, як воно є, цілісно, не уникаючи, не засуджуючи, не ховаючись. І тоді, в силу усвідомлення, трапиться розуміння того, що відбувається, і воно буде одне: в ньому, хоч би скільки ми шукали, ми не знайдемо елементів подвійності.

Емоції розвитку:

• Усвідомлюємо себе в момент розв’язання проблем
• Усвідомлюємо, як ми мислимо з цього приводу
• Ми шукаємо рішення, як краще нам вчинити: якщо так, то за рахунок чого або кого
• Або ми метушимося в розумі в спробі уникнути якогось рішення, яке можемо чути й самі, але якого боїмося
• За цим рішенням підуть наші кроки і кроки іншого – це ризиковано
• А ми судорожно мислимо, намагаючись уникнути цього ризику, не включаючи його у свою увагу
• Захищаючи власне обличчя у себе в очах
• Підміняючи ситуацію, даючи хибні оцінки тому, що відбувається, намагаючись її погіршити, зробити ще страшнішою і безвихіднішою
• А себе роблячи безвідповідальнішими, щоб плутанина тривала
• А ми могли звинувачувати інших поголовно за становище, що склалося.
• Усвідомлюємо те, що відбувається
• Вирішуємо всі поточні завдання
• Не скидаємо відповідальність на когось іншого
• Вчимося відповідати за своє життя
• Дорослішаємо
• Живемо в дозволі
• Відпускаємо себе