Нездатність бути з чоловіком

Адже ми можемо кохати у своїй уяві кіногероя. Щоправда, при цьому ми забуваємо, що і кохання наше уявне, хоч і зручне: такий вигаданий коханець не завдасть нам клопоту розповідями про те, що він кохає не нас, а іншу або навіть іншого.

Ну а поки ми мирно сопуємо, марячи наяву, заповнюючи розум вигадками про кохання. Вони служать нам соскою-втіхою, поки що-небудь реальне не трапиться в нашому житті, поки з величезної кількості жінок і чоловіків, які живуть, ми не виберемо одна одну і не захочемо стати ближче одна до одної, щоб дізнатися, які ми в усій цій катавасії кохання і наскільки ми здатні. Любов – це відкритість, це талант до життя, талант бути з іншим, не корежачи дійсність, перебуваючи невмотивовано, природно, як із самим собою.

Але першою причиною нездатності бути з чоловіком можна було б назвати жіночу обумовленість робити чоловіка своїм надбанням. Це заслужене право володіння чоловіком. За першого прояву почуттів жінка може починати свої стосунки із зазіхання на свободу цього чоловіка. Вирвавшись із дитинства й осідлавши юність, жінка поспішає втратити не тільки цноту, а й себе, віддатися в самозабутті чоловікові, щоб її було дедалі менше, а її обранця дедалі більше, щоб він міг застити їй білий світ. Бо може виявитися, що це біле світло їй зовсім мало потрібне, а шукає ця жінка в пристрастях, розпалена своєю уявою про щастя, самозабуття. Ненавчена жити, вона одразу проєктує на чоловіка, що саме він доб’ється і принесе весь світ до її ніг, мало що розуміючи в самій собі та ще менше у своєму чоловікові. Але тепер її проекції розширилися, і вона безоглядно, як гірський потік, спрямовується, по суті, не до любові, а до бажання наповнити власну порожнечу ким-небудь. Присвоївши чоловіка, проковтнувши його, жінка ототожнюється зі своїм чоловіком. Вона більше не вчитиметься, не усвідомлюватиме, не розширюватиме його і своє життя, щоб, проходячи через життя, шукати близькість сердець одне одного; щоб у кожному дні, хай би що трапилося, знати всім своїм серцем, що для неї все, що є, правильно; щоб жвавістю свого серця вона могла засвідчити, що ваші стосунки не формальні й не розкладають вас, що вони живі та продовжують рости й розвиватися.

А можна ось так – через ототожнення, зробивши чоловіка своїм надбанням, не залишаючи жодного зазору, жодної відстані між жінкою, що володіє своїм чоловіком, і самим чоловіком, що дасть змогу нещадно розпалювати пристрасті, фантазуючи, яким має бути цей чоловік. І перше, що почне робити жінка, – шматувати те, на що було зроблено ставку, викроювати чоловіка за власним образом. У процесі крою з’ясується, що такий, який є, він їй не до вподоби, і момент прикладання жінки до чоловіка стане зовсім серйозним. Вона почне вимагати його поліпшення з усіх боків, не бачачи самого чоловіка, тому що найменше її цікавить він. Її проекція йде далі – вона цікавиться іншим. Нелюблячи, ховаючись усередині себе самої, вона бажає самоствердитися всенародно, доводячи й шліфуючи власного чоловіка без анестезії, розігруючи з того чи іншого приводу нестримні страждання або зарозуміло роздуваючись від самовдоволення.

Щоб наше життя не оберталося низкою страждань, щоб наше кохання не перетворювалося на обличчя ненависті, потрібно глибоко засвоїти, що кохання – це не обов’язок і не обов’язок. Ми не можемо вимагати від іншого, щоб він любив нас, але ми можемо любити самі. Той, хто здатен любити сам, не шукає в любові самозабуття, він сповнений усвідомленості. Серце дає змогу чути крихкість життя, і він нескінченно вчиться прийняття і любові для того, щоб знаходити серця одне одного.

Здавалося б, це найлегше в житті: змішатися з іншим, чекати, контролювати, сподіватися, підловлювати, ревнувати, не довіряти, ставати закритим, вивірятися. Лякатися свого власного відображення, влаштовувати самодиверсію, карати себе, винитися, але, не знаходячи очікуваного, знову хапатися за різки – для себе, для чоловіка, для народжених дітей. Виводячи деструктивність, зриваючи злість і образу, нездужати. І після цього знову шукати очі свого чоловіка, благаючи їх про любов, шукаючи її відображення, але бачачи в них відчуженість.

Любов можна бачити, якщо ми любимо. Любові немає ніде, якщо ми нелюблячі. Не маючи можливості розвинутися у власній душі, ми плекаємо надію на чужу душу. Шукати потрібно свою власну, без неї ми сліпі, вважаючи, що єдиний доступний, легкий для нас шлях – це бути жінці з чоловіком. Але саме цей шлях стає не тільки важким, а й непідйомним. Він як селевий потік, що сходить з гір, розмиває все наше життя, забруднюючи все існування, роблячи згодом усі стосунки перекинутими, переломними, несвіжими, ввергаючи нас у відчай власної темряви, залишаючи без внутрішнього світла.

Емоції розвитку:

• Усвідомлюючи початок стосунків
• Усе, що зароджується в нас, нашому мисленні, наших почуттях, – нам відомо
• Як відбивається інший у нас від моменту до моменту – ми бачимо, чуємо; якщо народжується конфлікт – усвідомлюємо
• Усвідомлюємо всі бажання, проекції кожного дня, пов’язані з іншим
• Бачимо свої можливості жити, дружити, любити
• Усвідомлюємо задоволеність і незадоволеність без придушення
• Усі види самодиверсій на ґрунті інтересу до іншого – усвідомлювати
• Знати і бачити неадекватність, народжену зацікавленістю
• Перебувати із собою
• Знаходити в собі спокій і благо
• Уміти розпорядитися кожним днем
• Відгукнутися на кожне відображення
• Повертатися до себе
• Жити в дозволі, люблячи