Томлення за коханням

Не дивно, що ми так прагнемо кохання: воно змушує нас дивитися на себе і на світ іншими очима, затамувавши подих. Ми бачимо, як на наших очах змінюється світ і наше життя зі звичайного перетворюється на величне. Ми завжди вважали, що це дарує нам інший, що без нього наше палацове життя негайно перетвориться на животіння в хатинці, принцеса – на жабу, Іванко – на дурня. Не бажаючи знайти і тут же втратити, знайти і залишитися з носом, ми швидко переводимо власне перетворення на відому і найдоступнішу для нас мову утилітарності, яка нам дозволяє збудитися і перезбудитися від однієї тільки думки про те, як нам пощастило цього разу і що ми нарешті зустріли того єдиного та неповторного.

Наше непрохідне томлення за коханням, лихоманка любові від бажання, надій та втечі від себе спочатку проявляє компенсаційні щедроти, роблячи всіх, хто б нам не зустрівся, чоловік чи жінка, фігурами знаковими – на менше ми не згодні. Ще б пак, так душевно страждати з нашим талантом до кохання – має ж нагорода знайти героя! Але ось що цікаво: нагорода знайшла героя, але нагороджений не дивиться їй у вічі. Він продовжує роздмухувати галас, щоб надати тому, що відбувається, перебільшену значущість і вагомість. Тому що при наближенні пишність проекції розчиняється, і доводиться терміново підтримувати те, що відбувається, звичним способом – піднесенням його до власних уявлень. Так у взаємини ми закладаємо вибухівку сповільненої дії.

Ми не присутні, не відроджуємось і не падаємо від світла сяючих очей іншого, не слухаємо кожної миті того, що відбувається, яке внутрішньо годує нас і дає зрозуміти, як і куди рухатися далі. Це не розіграєш і не уявиш у вигідному світлі, здатність реального – вести за собою. Тому нам набагато краще, легше і цікавіше просто шукати прихильність іншого, щоб бути ним улюбленим.

Ну а тут є десь розвернутися. У хід йде все, включаючи частування себе та іншого розповідями про колишніх партнерів у спробі викликати співчуття з приводу попереднього невдалого обранця. Ми наносимо на своє минуле огидні, погані фарби, здійснюючи поховання всього доброго і світлого, що було у стосунках, пробуджуючи в іншому негативні асоціації, викликаючи співчуття з приводу нашого невдалого попереднього обранця, перекроюючи своє минуле на очах нового коханого. Наша жадібність до виграшу своєї долі через іншого дозволяє починати наші відносини з шаленого самообману, не зустрічатися віч-на-віч з тим, з ким збираємося жити. Але це нас заводить на повну і дає можливість підсунути себе іншому так, щоб він побачив реалізованим бажання бути іншому набутим раєм.