Прагнення бути вільним за рахунок іншого

Пізнавши внутрішню несвободу, ми компенсаційно починаємо культивувати ідею про незалежність, психологічну свободу від інших – тих інших, що живуть у нас, чия диктатура (а насправді наша) не дає нам змоги залишатися самим собою. І через це ми знаходимо себе в жалюгідному становищі, коли весь час доводиться чимось поступатися на благо інших, але не собі. І при цьому ми знову і знову виявляємо в собі та в інших привід для конфлікту, з яким нам зі свого боку доводиться боротися придушенням. Перше, що в нас проривається від такого суперечливого зусилля, – ми починаємо звинувачувати інших у своїй несвободі. Це вони змушують нас так болісно існувати внутрішньо, ми не належимо собі, і це непробачно.

І ми не прощаємо, ми злимося, дратуємося і ненавидимо, роздмухуючи внутрішню пожежу, щоб у нас вистачило сміливості відштовхнути того, через кого ми опинилися в такому безглуздому внутрішньому становищі. Ми відчуваємо це як владу над нами іншого, того, хто нещадно звужує наші життєві, психологічні перспективи.

Ми постаємо перед дилемою: звужувати їх далі чи дати бій, вирвавши з лап іншого свою свободу і право жити при ньому так, як нам хочеться. Інший явно проти такої непідзвітності. Якщо ви хочете її для себе, дайте цю можливість іншому. Але так нецікаво, і тоді ми вирушаємо в подорож до свободи обманним шляхом, прокладаючи паралельну колію, якою інший не пройде, бо не знає про її існування. І тому він може спати спокійно. Тут, у паралельному житті, ніхто не є нашим господарем, і ми вже розпоряджаємося всіма можливостями, як нам заманеться.

Але і це нам даром не проходить – активно працюючий комплекс провини не дає нам спокою ні вдень ні вночі. Ми боїмося викриття і стаємо провокативними у своїй поведінці, вимагаючи від іншого, від якого залежимо, безкарної свободи для себе.

Таке прагнення бути вільним за рахунок іншого – це спроба розправитися з ним заради своєї особистої свободи, в якій можна було б дозволити все те, що для нас так привабливо, і водночас не стати жертвою помсти іншого, який може послідувати слідом за нами або стати нам довічним катом за ту недозволену розкіш особистої свободи, про яку ми загордилися. Лякаючись самої лише думки про це, ми полишаємо свою затію про особисту свободу або здійснюємо її таємно, сподіваючись, що не будемо викриті й нас не притягнуть до відповіді.

Але ми маємо знати, що слово “свобода” не є свободою. Про свободу нічого не можна сказати, вона не особиста і не суспільна – це те, що виводить нас за межі обумовленості, завдяки чому ми пізнаємо себе та інших такими, якими ми є. Але про несвободу можна говорити нескінченно. Правильний крок до свободи-відкритості – це пізнати свою несвободу.

Емоції розвитку:

• Усвідомлювати свою несвободу в прояві себе і не відводити від неї погляд
• Усвідомлювати свою несвободу з іншим як форму залежності і страх перейти межу, за якою послідує покарання
• Усвідомлювати, як ви боретеся з непотрібною думкою і бажанням
• Усвідомити, як ви в думках і бажаннях компенсуєте те, що не дозволили собі
• Подивіться на те, про що ви шкодуєте
• Подивіться на те, як ви святкуєте себе, іншого і ваше спільне життя
• Як вам особисто бачиться свобода?
• Чи потрібна вам вона?
• Що ви будете робити з нею?
• Ви були вільні, і була головна мрія – втратити цю непотрібну свободу.
• Став потрібен інший, який би залежав від вас і від якого б залежали ви.
• Усвідомлюйте те, що відбувається
• Підтримуйте усвідомленість медитацією
• Відпустіть себе