Пригнічувати свої почуття

Внутрішня плутанина і нерозуміння себе не дають змоги відчути ситуацію, якою вона є. І якщо й спалахує виразність, то вона неадекватна моменту, що лякає і насторожує як саму людину, так і її оточення. А тим часом контроль і залежність від думки інших людей зростає, вводячи хлопця або дівчину в паніку. Вони погано прописуються в соціум, і звідусіль починають надходити невтішні відгуки та відображення. А вони як ніхто потребують розуміння, прийняття, дружби і любові інших людей.

Не отримуючи те, чого потребують, вони стають дуже егоцентричними, проявляючи крайні форми роздратування та невротичності, намагаючись розв’язати особисту проблему компенсаційно, опрацьовуючи своє життя та його рух у голові до найдрібнішого повороту, вигину. Роблячи все відомим, вони сподіваються підготуватися й підстрахуватися від реальності до того, як вона стане на їхньому шляху. Така ментальна розробка до дрібниць вводить дедалі більше обмежень у сприйняття, та й у саме життя, змушуючи втрачати безпосередність і природність.

Розучуючись святкувати й насолоджуватися життям, ми знаходимо себе стиснутими в спазмі вічного очікування цього самого життя, поки воно тече й омиває нас. Якщо ми так погано живемо в самому собі, то після такої важкої стриманості та нестачі любовних і людських стосунків, як, ви думаєте, ми поводитимемось, якщо в нашому житті з’явиться інший або інша? Правильно: на перших порах краще за нас ніхто не станцює, але незабаром на очах усе почне тьмяніти від недовіри та страху, що змусять примушувати іншого до вкрай обмеженого існування, поневолюючи його та вимагаючи тотального підпорядкування. Або сама людина схиляється до покори, виявляючи згодом свою нездатність жити, не мучачи себе чи інших, вважаючи життя полігоном для військових дій, борючись за своє осоружне існування. Основна причина – за такої закритості на ментальну тривогу людина відповідає поглибленням розщеплення.

Емоції розвитку:

• Усвідомлюємо внутрішню суб’єктивність
• Усвідомлюємо себе і перебіг нашого мислення наодинці з собою
• Усвідомлюємо себе і перебіг нашого мислення наодинці з собою, але з приводу інших
• Усвідомлюємо, як ми проявляємо себе стосовно них, коли зустрічаємося на власні очі
• Те, що ми говоримо, – це те, що ми хотіли сказати?
• Чи ми не в змозі висловити наші почуття?
• Тоді будемо уважні до наших думок про них
• Від моменту до моменту ми по-різному думаємо про одних і тих самих людей
• Іноді ми про них думаємо добре, іноді погано, а іноді зовсім погано
• Необхідно навчитися бачити будь-який діапазон наших думок і почуттів, не ототожнюючись і не приходячи до якоїсь думки
• Це буде можливо, якщо ви пам’ятаєте про спостерігача