Бажання бути єдиним

Коли ми говоримо про кохання між чоловіком і жінкою, ми частіше маємо на увазі пристрасть – гарячий, палючий напій усіх закоханих. Хто ж захоче, щоб його коханий знайшов іншу радість, іншу пристрасну втіху в обіймах іншого? Поки хлопці охоплені полум’ям пристрасті, вони про це й не думають. Їм навіть і на думку таке не може спасти – вони наяву марять одне одним, і їм байдуже до цього божевільного світу з його мешканцями. Лише тоді, коли жар, любовна лихоманка починають спадати і перестають туманити свідомість, кожен насторожується: а де ж продовження хтивого банкету? І з такої вершини пристрасті, яке б цунамі почуттів і бажань ми не видавали, нам незабаром доводиться спускатися. Вона і так, скільки могла, “дарувала” нам самозабуття, але рано чи пізно нам доводиться тверезіти і повертатися до того, що має місце насправді. А має місце недовіра, яка виникає на перших порах: так було чи ні? Начебто чимось надихалися, у гіршому разі нанюхалися, жодних слідів, доказів грандіозності, що сталася, немає в руках ні в чоловіка, ні в жінки.
А відлив уже почався, і він має намір продовжитися – надто вже був великий викид. Тоді що ми робимо: ми стискаємо ситуацію контролем, перевіряючи і перевіряючи ще раз один одного, ставлячи умови, вередуючи, показуючи, що цей захід для нас не настільки вже й важливий. І ми зовсім далекі від того, щоб ставати сексуально залежними. Ми починали з надії ожити в обіймах іншого, а тепер розпочали боротьбу з собою та з іншим, щоб самозберегтися, не втратити своє обличчя і головне – уникнути того болю, який притаманний будь-якій битві, там, де хтось намагається взяти гору над іншим.
Але сам процес дорогого коштує, ми не чаємо в ньому душі. У молоді роки він становить основну складову нашого бажання, мислення, всіх наших проекцій, пов’язаних із майбутнім.