Мари про секс

Коли людина йде з сексу у свою ментальну хмарність, неможливість перебувати в сексі внаслідок обумовленості змушує її бути витончено винахідливою у спробі піднести себе не тим, хто вона є. І складна ментальна гра ведеться, щоб розтягнути секс надовго через напруженість его, а не прожити його. Така сексуальна розпаленість вимагає постійної сексуальної затребуваності, збуджуючи і створюючи лихоманку власної обраності в бажанні самоствердитися як у власних очах, так і в очах інших людей.
Той, хто пригнічений у сексі, формує рятівну ідею, що він вищий за секс. Перший непристойний досвід сексуальних стосунків не втішив його і, більше того, залишив абсолютно негативне враження від самого себе, від своєї скутості, невміння та розгубленості, яка супроводжувала все, що відбувалося. Та й узагалі виявилося, що для нього секс – проміжний варіант, буферна зона, тільки пройшовши яку можна побачити схід любові, що зароджується.
Пригнічуючи сексуальний інтерес у собі, ми починаємо каструвати, обрізати все, що непередбачувано, несподівано, що може нас захопити цілком і кинути в плутанину. Ми боїмося цього і всього того, що пов’язано з нашою відкритістю, а отже, з радістю безопорності, коли ми відриваємося від землі й левітуємо від легкості власного існування. Щоб з нами цієї біди не сталося, ми робимо секс церебральним, головним, тільки в такий спосіб можна буде тотально контролювати те, що відбувається, відхрещуючись від нього, якщо щось піде не так, і зберігаючи своє обличчя в цілості й схоронності. І тоді секс стає вторинним, а ми і наше обличчя – первинними.
Але секс – це наша пристрасть, це сама наша природа. Зберігши власну природність, ми залишаємося чутливими до того, що відбувається, продовжуючи бачити і розуміти себе та іншого і щось набагато більше, пронизуючи те, що відбувається. І виходячи з такого розуміння, не відірваного від реальності, ми чинимо і рухаємося відповідно до самого себе, і тоді відбувається справжній розвиток особистості, яка може бачити широту життя і стосунків, знаючи, що все прожите не було марним, нікчемним. Воно так чи інакше формувало нас і наше життя, даючи можливість скуштувати досвід і усвідомити, що нам особисто потрібно для життя, а що ні.
І поки ми живі, це не закінчується, секс – початок поділу себе з іншими. І коли секс пригнічений, спотворений, тоді і чоловік і жінка вимагають дикої любовної компенсації. І ця компенсація егоїстична до неподобства: їх мають любити так, як вони надумали у своїй винахідливості. Придушивши й спотворивши найперше джерело власної життєвості, не навчившись розділяти в коханні себе з іншим, скукожуючись у присутності іншого дзеркала, якщо не прикриті якимось чином та ідеалом, перекриваючи свій власний канал можливості дорослішання та зрілості, чоловік та жінка, котрі не пройшли секс свідомо, в прийнятті цієї найпрекраснішої сторони людського життя, все життя блефують, вимагаючи для себе кохання в інших. І що б їм не давали, їм ніяк не вдається відшкодувати всю упущеність власного життя.