Жіноча стурбованість віком

Вдало – значить вийти заміж за розумного, красивого, бажано нечувано багатого чоловіка і все життя провести в млості й радості, ні в чому не маючи потреби й тільки урочисто виконуючи жіноче призначення на землі, народжуючи здорових дітлахів. Ну і вже якщо зовсім до кінця і для таїнства життя не залишити місця – то прожити до глибокої старості, разом постаріти, зібрати навколо себе всіх дітей, онуків і правнуків і померти з обранцем в один день. Така собі життєва пастораль небесно-рожевого кольору.

Жінку та її страх обіграють і відстрілюють з усіх точок сучасного життя. Її вчать бути розумною, красивою, сексапільною, водночас вона має бути домашньою, доброю, слухатися батьків і не проявляти себе сексуально. Усіх цих чеснот із колишнього часу, на які традиційно обумовлена жінка, від неї вимагають і сьогодні, плюс бути освіченою, вміти робити кар’єру, гроші, дітей і чоловіків зокрема.

І всі шоу-програми розповідають жінкам про інших жінок, які не тільки зійшли на соціальний олімп, а й здобули таке ж олімпійське щастя на все життя. І кожна жінка, сидячи у себе вдома перед телевізійною скринькою, знову і знову порівнює своє життя, сіре, безрадісне, з цим іскристим життям, що переливається в достатку.

Жіноча вразливість – це віковий ценз. Жінка відчуває, що вся її привабливість, її жіночий магнетизм випарувалися. Вона не бачить особливої уваги до себе з боку чоловіків. Коли вона була, вона п’янила жінку, розбурхувала її чуттєвість, народжувала великі надії на нові романи, повісті, чотиривірші, запаморочувала їй голову, змушуючи дивитися за горизонт.

Але тепер, коли це вже не збентеження і не занепокоєння з приводу віку, а сам вік, це наче приливна хвиля, що накотилася і відхлинула, залишивши все лежати розкиданим на піску. Та й сама жінка відкинута до самої себе. Навіть якщо в неї все відбулося, все як у людей: і дім, і чоловік, і діти, вона чує в собі щемливе відчуття, що чогось немає, чогось головного, основного. Виникає відчуття обманутості, самотності. І тоді жінка береться за себе, завзято шліфуючи імідж заради приховування віку, виносячи з цієї фрустрації головне – бажання-надію на майбутнє.

Не вміючи жити в тому віці, який нас наздогнав, ми продовжуємо робити те, що вміємо з юності. Починаємо надмірно контролювати свою зовнішність, у згасаючій надії посилюємо своє прагнення до іншого, щоб зваблива насолода кохання знову і знову торкалася наших старіючих губ. Неможливість усвідомити й відчути те, що було прожито цілісно, не дає змоги зупинити розбіг власного життя. Жінки впадають у крайнощі, і їх не зупинити, доки вони не усвідомлять усю глибину свого життя і не почнуть вертикальний розвиток.

Емоції розвитку:

• Усвідомлювати свою суб’єктивність
• День у день бачити в собі те, що народжується і вмирає
• Знову і знову втрачати і знаходити все необхідне для життя
• Глибоко пускати коріння в життя
• Високо підніматися
• Вміти падати і знову знаходити те становище, яке дає нам змогу жити в потоці
• Знати смак синхронності
• Нескінченно розмивати кордони, виходячи за межі відомого
• Бачити найтонше, у найтоншому знаходити знаки для себе
• Дивуватися
• Благоговіти, насолоджуватися
• І знаходити те, що виміряти неможливо, але можна осягнути в собі