Збудження

 Тому що внутрішнє убожество має висвітлитись, не внутрішнім світлом мудрості, а надмірними і перенадмірними враженнями із зовнішнього життя, які дозволяють нам уникнути внутрішнього животіння, забути про нудьгу і поринути у феєричний світ вражень.

Цей світ допомагає нам прийти до самозабуття і задоволення від власної ідентичності, адже наші біографії поповнюються додатковими кольорами емоційних і чуттєвих переживань, які розвивають наш розум, інтелект і нашу здатність взаємодіяти з іншими. Через емоційну сприйнятливість до приємного і неприємного, бажаного і небажаного, ми починаємо проходити через вибір, заради вибору, змінюючи себе і обставини, і чинячи опір, уникаючи того, чого ми не хочемо, чого боїмося, від чого напружуємося. Росте, дорослішає людина. Чим вона чутливіша, тим цікавіша. Завдяки своїй чутливості вона проявляє різнобічний інтерес, і якщо до всього цього додати невелику умову – усвідомленість, то це буде безцінне.

Але вже пізно, зараз сила обумовлення-обмеження нашого зору працює на формування ЕГО (нашого «Я»), так щоб ми ніколи не зустрілися із самим собою, а нескінченно збуджуджувались з тих чи інших причин. Прив’язуючись, стаючи залежними від бажаного повторення враження, або брикаючись і корчачись на те, чого не хочемо, сортуючи життя від одного враження до іншого, ми непомітно для себе проводимо життя, чому, по суті, безмірно раді.

Але не відбулася головна зустріч життя – із самим собою, а отже, і з іншими, і з самим життям, із самою любов’ю. Тому що це джерело – в нас самих, це воно відкриває нам красу і велич життя, недоторканність і гідність людини, наскільки можна творчість Творця.

А поки ми продовжуємо шукати стимул життя через задоволення збудження, тому що збудження може прийти до нас, тільки якщо ми створимо ставлення до того, що відбувається своєю оціночністю і почнемо прикидати: який гонорар нам належить від того, що відбувається, які види задоволень і втіх ми повинні отримати від сформованих в нашу користь обставин.

Саме збудження тим гостріше, чим більше ментального, емоційно-чуттєвого, бажаного розширення вашого життя туди вкладено. І тоді саме збудження стає тим пальним, заправка яким спрямовує вас до здійснення мети, але без будь-якого розуміння, чи це насправді вам потрібно. Причому коли торкнеться мети, то за ціною ми зазвичай не стоїмо. Ми готові платити будь-яку ціну задля здійснення мети, це якраз вірний спосіб, щоб із собою ніколи не зустрітися.

Вилучаючи свою усвідомленість, ми кидаємося у всі тяжкі, в надії, що цієї миті вирішиться все наше життя, але воно продовжує текти далі, а ми знову чекаємо, і знову, і знову намагаємося використати момент, щоб вирішити наше невирішене життя – назавжди на нашу користь. Ми припускаємо, що вирішивши її серйозно якось і назавжди, ми нарешті заспокоїмося, логіка нам підказує таке рішення; що, завоювавши вершину життя назавжди, ми оселимося в ній навічно. Але бачимо, що є ми, є вершини, ми їх завойовуємо, але в результаті народжується ще більший кураж нескінченно завойовувати, тому що ми стали завойовниками, це виявилося для нас набагато кращим, ніж залишатися наодинці з собою. Жодного шансу ми не залишаємо самому собі, знову і знову народжуючи і освоюючи нові вершини, які, за нашими поняттями, ведуть нас до набутого раю, де ми в мирі та злагоді насолоджуємося життям.

Або, жадаючи миру, ми в цей час тишком-нишком відсиджуємося, загодовуючи себе мрією-надією на майбутнє. Ми ж знаємо, що якщо ми гарні, добрі і навіть мухи не образили, то це і є критерій добра. До речі, мухи не ображаються, ображається тільки людина від ран і очікувань, що з нею вчинять не так, як їй хотілося б, а вона точно знає, як з нею треба поводитися.

Ну а людина, будучи надмірно емоційною, не знаючи про вашу планкарту, яка є на будь-який рух твій та іншого, завжди йде повз.

В результаті знання, як має бути, ми завжди виявляємось неадекватними. Відповідь не зійшлася, і нам залишається лише ображатися, злитися і ненавидіти за завданий психологічний біль. А поки що ми продовжуємо пригнічувати себе, дресируючи і виховуючи, щоб стати гарною людиною, як від нас вимагається. Це послужить гарантією, що ми не нарвемося на неприємності, адже ми скромні і перебуваємо в тіні, помираючи від надії, що нас помітять і відзначать, які ми гарні й незвичайні. І в результаті до доброї людини має додаватись список нагород за її людську доблесть та високу моральність.

І так ми теж можемо прожити, і така проекція буде нам служити втіхою на все життя. Але не втішить. Разом із втіхою, яка є самообманом, зростатиме самопочуття, що роз’їдає нас через двоякість та внутрішній деструктивізм.

Не відкладайте життя на потім, воно таке прекрасне і дивовижне, воно несе в собі стільки неймовірних таємниць.

Живіть у розумінні себе, тому що цей промінчик світла стане променем, що висвітлить не тільки ваше життя, а й життя інших людей. А це є краса людського життя.

Фокус уваги:

• Не випереджаючи події переживанням
• Залишаючись у тому, що є
• Вростаючи в момент
• Відзначаючи збудження та перезбудження – увагою
• Досліджуючи початок та кінець збудження
• Роблячи механізм збудження відкритим
• Незалежно від впливу почуттів, маючи нагоду розпорядитися моментом
• Відаючи, як одне витікає з іншого
• Не нав’язуючи собі надмірність
• Слухаючи зсередини
• Знаходячи міру у всьому
• Дотримуючись середини