Ни беспомощность, ни наше сиюминутное могущество не являются постоянными. Ні безпорадність, ні наша миттєва могутність не є постійними.

Безпорадність.  

До стану безпорадності ми погано ставимося, у цей момент ми недолюблюємо себе і, як відволікання, влаштовуємо розбірки із самим собою, переводячи все на звичну для нас схему – самодиверсію.

Зібрані в самому собі, ми проявляємо рішучість і діємо цілеспрямовано, при цьому ми досягаємо конкретних успіхів. Цілісний прояв себе дає змогу почути таке дивовижне самовідчуття натури, як: цілісність у своєму переконанні, цілісність у своєму розумінні, цілісність у своєму прояві в дії та у своєму досягненні. Такими ми себе любимо і захоплюємося собою. Саме відчуття себе і прояв такої єдності є чудовим, ми відчуваємо легкість у взаємодії з цим оточенням, з цим відображенням світу.

Ні безпорадність, ні наша миттєва могутність не є постійними. Це два полюси, причому крайньої енергії прояву в нас. Коли ми перебуваємо на полюсі нашої спроможності й досконалості, готові в надії залишитися там навічно: “Так ось я який!” – то наступної миті ми знаходимо себе повністю розібраними, не здатними створити хоч якусь єдність, ускладнюючи все це ставленням до того, що відбувається, в какофонії почуттів. І цей стан буде нашою безпорадністю. Саме звідси, з нульового варіанту, нам доведеться підніматися, до нової, більш високої вершини своєї могутності, своєї сили, свого розуміння, своєї спроможності, своєї єдності, можливості діяти тотально, цілісно і невимушено в єстві своєму.

Але здебільшого саме формування захисного характеру, а не усвідомленості, не дозволяє пережити ці крайні енергії, не даючи людині розвиватися вертикально. У горизонтальному розвитку людина діє механічно, накопичуючи досвід повторенням, набуваючи уміння і вправність і роблячи це своїм надбанням. У рамках обмеження вона легко освоює задане і може все робити із заплющеними очима, назавжди закриваючи собі вихід у неосяжне, де для неї все стає харчуванням і навчанням, де знаходить себе знову й очищає все старе та наносне, отримуючи вкоріненість у собі та зростання, яке веде її в неосяжне небо духу – медитацію.

Людина стає перешкодою самій собі, живучи на власній малості й задовольняючись тим, що вона має, уклавши себе в корсет знання й упередження, продовжуючи боротися із собою в безпорадності, вимагаючи від себе бути не тим, хто вона є на цей момент, а чимось іншим, що могло б її задовольнити у визнанні себе та бути виявленою гідно в очах інших. Заради цього живемо і боремося в надії стати гідним в очах побратимів, при цьому маючи в основі негідність. Намагаючись перелицювати найвитонченішим способом, а якщо ні, то придушити і розправитися з власною енергією, яка містить наш потенціал у своєму насінні. І такою є безпорадність. Вона відтворює нас у самих собі, і вона стає деструктивною в придушенні та руйнівною для самої людини, її здоров’я і життя.

Емоції розвитку:

  • Усвідомлювати моменти своєї сили й безпорадності
  • Створити чистоту спостереження і невтручання за цими станами
  • Бачити себе і свої прояви в той і інший моменти
  • Усвідомлювати себе в той і інший моменти, що ми з себе представляємо і як ми себе представляємо
  • Усвідомлювати рух енергії, що і та й інша незабаром починають свій рух
  • Залишатися алертним до того, що відбувається
  • Жити в дозволі до того, що відбувається
  • Виявляти спонтанність, відгукуватися на те, що відбувається
  • Залишатися собою, не підміняючи
  • Розслабитися в собі
  • Дозволити текти
  • Відпустити себе

САМОПІЗНАННЯ

Навчання «Методу БУС»

Самопізнання припускає знайомство з собою, усвідомлення власного потенціалу, підсвідомих прагнень, прийняття сильних і слабких сторін, дослідження і зміну власних звичок, які впливають на якість життя.

В процесі навчання використовуються різні методи, такі як психотерапія, навчання методу БУС, психологічне консультування, наставництво, менторство, медитація, спостереження за механізмами роботи розуму, рефлексія, усвідомлення своїх дій і думок, читання книг з саморозвитку, самостійна практика, виконання домашніх завдань.