Загроза

Будь-яка загроза, що просвистіла над нашим вухом, відкидає нас до стародавнього інстинкту самозахисту, активізуючи не тільки свідомий розум, а й підсвідомий, змушуючи в разі фізичної загрози захищати себе, нападати, протистояти кривднику. Якщо це психологічна атака, то наша ментальна активність перевершує будь-яке розуміння. Бо астенічна форма страху створює таку паніку, з якої ми не виберемося, доки не прорахуємо в умі, як шахіст, усі ходи й виходи зі становища, що склалося, усі можливості евакуації, аж до розщеплення під час ходу п’єси на себе та іншого: то ведучи в собі мирні перемовини між собою та іншим, то переходячи на ще більш жорстокі погрози, одразу ж залякуючи іншого від свого імені.

Така репетиційна атака від свого імені та від імені іншого перекладає в розумі невідому загрозливу подію, яка нас неймовірно напружує, на мову відомого. І така імітація події в нашій голові дає змогу втекти від жаху, що охопив нас, і зробити ситуацію насилу прийнятною для нас. Вона може нас гнути, душити, але ми не непритомніємо і ще примудряємося тримати обличчя, відповідаючи з репетиційних заготовок, які не можуть бути адекватною відповіддю на те, що відбувається наживо.

Але нас це вже не хвилює. Ми домоглися головного – створили всією цією ментальною круговертю і загрозливим нам відображенням відносний баланс. За такого балансування ми знаходимо потрібні лазівки, щоб загнати іншого в глухий кут. А вже в психологічному глухому куті ми до нього дістанемося, розповівши йому, хто він такий, обурившись, як він смів із нами так чинити, і звинувативши його у всіх смертних гріхах.

Поставивши того, хто смів на нас зазіхнути, на коліна, ми так і не усвідомили головного – що між нами відбувається і чому все-таки в голосі пролунали погроза і такий метал. У боротьбі з іншим ми переслідували іншу мету – стріляли заради мідної пряжки, рятуючи власне обличчя хороброго кравця. Обличчя, за нашим уявленням, ми врятували. Але погроза – це сигнал накопиченого гніву, ненависті, ревнощів, затверділих почуттів, загнаності в стан пригніченості, що, як вулкан, дає про себе знати спалахом вулканічної лави. Так людина, яка погрожує, розповідає про внутрішнє накопичення люті, яка може у своїй сліпоті застосувати насильство щодо нас.

І ця мова в силу самопізнання має нам бути відома, щоб ми потім у розгубленості не запитували: «За що?!»

Емоції розвитку:

• Усвідомити, як ви використовуєте механізм загрози у поводженні з іншими
• Усвідомити, хто у вашому оточенні використовує механізм загрози проти вас
• Що ви отримуєте, яке відображення у власній суб’єктивності, застосовуючи словесну погрозу?
• Як відбивається у вашій суб’єктивності погроза на вашу адресу?
• Як ви відгукуєтеся на погрозу, яка робота відбувається у вашому розумі?
• Усвідомити свій власний механізм психологічного захисту
• Яка у вас форма страху: астенічна, стенічна, нормостенічна?
• Як довго у вас залишається відбиток спогаду про те, що сталося?
• Чи довго зберігається ставлення до того, що сталося?
• Розширити свідомість
• Відступити в глибину
• Померти для минулого
• Відпустити себе