Пихатість Зверхність Високомірність

Для чого так багато показу? Маскується і компенсується внутрішня вразливість і потреба в увазі іншого. І щойно інший спрямовує увагу на того, хто так цього потребує, входить зумовлене раціо, що зчитує того, хто не дає, а подає йому, якщо ця людина не прописана в соціальному благу, не посідає гідного місця на щаблях соціальної ієрархії, не є авторитетом. Від таких ліків, як увага, простягнута йому, гідному, від недостойного, він не має наміру виліковуватися. Цю увагу ігнорують, або демонструють пиху, що показує іншому його соціальне місце і намагається провчити холодом-спесивістю енергії: «Як ти смієш зі мною запанібрата? Ніякої вільності, ніяких почуттів – я для тебе недосяжний».

Пихатий служить багатству, проявляючи всі види соціального конформізму, лестощів і догідництва. Тільки ви маєте взяти перед ним зобов’язання, що крихти багатства, слави і влади з вашого столу перепадуть і йому.

Зверхність – це прагнення у внутрішній змагальності перевершити інших заради свого піднесення. Тут болісний акцент на стані власного піднесення в очах тих самих інших, суперництво з якими не дає спокою, так безмірно відбивається й нескінченно заломлюється в очах того, хто хоче перевершувати здобутки інших. Їхні досягнення, їхні можливості колють йому очі, проїдають йому печінку, змушують сильніше битися серце в страху, що його випередять, що інші сильніші, мужніші, красивіші, здібніші. І їй доводиться їх наздоганяти і переганяти, тільки в досконалості своєї ідеї про себе, постійно шліфуючи нову грань своїх можливостей у цій самій ідеї, уявляючи, наскільки вона розумніша, вища, красивіша, мудріша тощо. І цей уявний діалог нескінченний. День у день людина зверхності доводить самій собі і всьому світу, хоча світ і не підозрює про її існування, свою спроможність.

До чого б це? До того, що спроможності немає, вона не визріла. Людина ще не зустрілася із собою, але вже дуже сильно напружилася, бо зустрілася з іншими, і їхнє відображення налякало: така кількість людей із такими достоїнствами – чого вони тільки не вміють! І це спровокувало вискочити назовні й помчати слідом за іншими, щоб не відстати й не загубитися, при цьому зробивши статечний вигляд, начебто він не те що не біжить, а навіть не йде (бо то вище за його гідність), що, доки вони бігають, він усе це вже має. Сенс зверхності – бути на видноті, вищим за інших, і щоб інші не випускали його з поля зору, віддавали перевагу і підносили.

Високомірність – це зарозумілість унаслідок розіграності уяви щодо себе самої. Це різкий відхід у вирощену зарозумілістю, самовпевненістю ідею про себе, коли людина не знає, як поводитися з іншими, бо колись давним-давно невідомо за яких обставин заклала свою природність. От відтоді її при народі глючить: як бачить своє відображення при інших, так і норовить підвестися навшпиньки чи підстрибнути, вискочивши з себе, щоб не бути тим, хто є. Зарозумілість витворяє при відображенні некеровані па, вона пишається, зазнається, хизується, стає гордовитою заради того, щоб в ідеї про себе залишитися кращою, вищою та гіднішою за інших. Більмо в оці – це інші, які відбиваються осколками, що болісно ранять величчю інших людей.

Емоції розвитку:

• Підняти власну усвідомленість спостереженням:
  за гордовитістю
  зверхністю
  зарозумілістю
• Бачити всі види прикриття власного «я»
• Мотив виникнення цього прикриття
• Зміна обличчя, пошук думки – бачити
• Спроби сфабрикувати повсюдно що-небудь легкотравневе – бачити
• Бажання відповідати ідейному образу
• Нескінченна робота над образом («Який я?») – усвідомлювати
• Розслабитися в прийнятті себе
• Дозволити собі жити
• Починаючи текти за межі
• Відпускаючи себе