Помста

Мстивість – спотворена емоційно-чуттєва пам’ять, що законсервувала ненависне психологічне переживання і зупинила потік часу. З цього часу життя буде розділене на «до» і «після». «До» здасться життям безчасовим порівняно з “після”. Людина живе контролюючи, натискаючи, повертаючись до джерела психологічного болю, не маючи змоги розслабитися й відпочити в самій собі від настирливої, поганої пам’яті, що кусає до болю, про минуле, де чоловік або жінка завдали їй шкоди, де вона опинилася зганьбленою, обдуреною, ображеною та приниженою, бажаючи звільнитися й не даючи омити цю рану, загоїти її потоком свідомості, щоб погляд міг міняти рівень сприйняття, й вона могла пройти реабілітацію не тільки від фізичного, а й від психологічного болю. Навпаки, вона живе застрягаючи на цій відстовбурченій і затверділій миті життя, не даючи рані затягнутися, натужно ментально занурюючи себе знов і знов у минулі обставини, переживаючи ще більш розтравлений стан активного обурення й ненависті. І цим він підживлює рану минулого, щоб не сталося забуття і цей томагавк внутрішньої війни можна було закопати й дати життю йти своєю чергою, не розширюючи его своєю хворобливо-збоченою пам’яттю, що ставить умову, що не житиме як людина, поки не розквитається.

Живучи на острові психологічного болю, людина плекає надію на помсту, вважаючи, що, помстившись, вона відновить справедливість і той внутрішній баланс, який був безповоротно загублений під час внутрішнього нетравлення психологічного болю. І помста має розрядити, врівноваживши переживання.

Обслуговує мстивість злопам’ятство. Злість протегує такій пам’яті, несучи у віддзеркаленні звідусіль усі види ворожості, підступності й насильства, спотворюючи сенс побаченого, почутого, прочитаного, проспіваного. Для людини злопам’ятство – це пастка. Це ракова пухлина пам’яті, що компенсує роздутість вашого «я» всіма видами відходів спотвореного відображення. Це королівство кривих дзеркал. Потрапивши туди, людина здатна буде зробити згірклим і нетерпимим не тільки своє життя, а й життя оточуючих. Обдираючи психологічно інших і себе, вона буде несамовито шукати притулок усередині себе, де б їй було не боляче. І біль слабшає зсередини, якщо він сам або інші заподіють йому біль зовні. Таке прикордонне маневрування не створює можливість для життя, воно утверджує ідею помсти в надії на звільнення.

Але помста не звільняє. Помста – це смертельне устремління, це стріла прихильності, випущена з лука в того, з ким ви ототожнилися, змішалися, зробили себе сіамськими близнюками. Ну а що стало матеріалом для такого психологічного вростання – любов, ненависть, злість чи страх? Вам видніше, можна сказати тільки одне: це ваше несвідоме.

Втрачати розум, можливість любові, саме життя, щоб у смертельній сутичці спрямуватися до своєї одержимої прив’язаності й завдати удару та стати ще більш одержимими й насильницькими. Коло замкнулося.

Емоції розвитку:

• Усвідомлювати всі психологічні моменти застрявання на минулому
• Найменшим проявам злопам’ятства – приділити повноцінну увагу
• Дослідити – чим, якою темою ми собі лоскочемо нерви
• Затаювання в собі чого-небудь – спостерігати
• Відкладання переживання на час – усвідомлювати
• Усі ігри в самообман і напружене очікування від когось чогось – бачити, не відвертаючись
• Глибоко зануритися в себе
• Померти для минулого
• Розмити межі свого «я»
• Розширитися
• Не відкладати зростання, вкладати всю інтенсивність у зростання
• Ростити усеобщность у собі