Інфернальність

Страхи породжуються незрілою формою існування, уникненням усього того, що має місце в реальності. Але ми навмисне створюємо самообман, який тонким шаром накладається на страх. Уникаючи прямого погляду, ми здригаємося від найменшого руху життя в невідоме, перешкоджаючи руху. І знову лякаємося, урізаючи енергію життєвості, роблячи невідоме відомим, ментальним обрізанням зменшуючи неосяжність життя до розмірів своєї власної кухні. Ми гасимо світло усвідомленості, не відкриваючи себе і життя, а наглухо задраюючи себе у відомому, засвоєному, ввібраному, обумовленому. І в усьому цьому ми можемо пересуватися, не переймаючись власною присутністю, а навпаки, геть відсутні, роблячи все механічно, на автопілоті, в глибокому сні, зберігаючи видимість життя.

Інфернальність – запаси не залученої в життя енергії, які здатні розряджатися в небезпечний спосіб, спричиняти зіткнення з реальністю.

Вертикальне зростання – це необхідність для м’якої дезінтоксикації інфернальності. Усвідомленість та її висвітлення життя – те, що дає змогу не накопичувати гримучої суміші підсвідомості й не вести уявного життя. Будучи присутніми в усвідомленості від моменту до моменту, ми завершуємо ситуацію, спалюючи інтенсивністю кожну прожиту мить сповна. Така тотальна залученість звільняє і не залишає сліду від минулого. Кожна мить є новою, свіжою та неповторною. Людиною осягається потаємність життя, її причетність і відповідальність. Її велич: вона є перехрестям неба і землі.

Емоції розвитку:

• Не придушувати, а усвідомлювати й медитувати на страх, гнів, ненависть, агресію, ревнощі
• Знати й бачити себе в кожну мить
• Нічого не залишати на потім
• Усе завершувати в тут і зараз
• Зважати на відображення
• Отримувати цілісне бачення
• Дотримуватися чистоти
• Розлучатися з ілюзіями через дорослішання в прагненні до зрілості
• Пам’ятаючи про спостерігача, створювати єдність із розрізненого
• Розслабляючись у самому собі
• Живучи в дозволі
• Не обмежуючи руху
• Відпускаючи себе