Обжерливість, заїдання, голод любові

Жінки так далеко не заходять, а якщо заходять, то не всі. Будучи ближчою до Землі, жінка мріє про земне – про кохання і щастя з чоловіком, за яким вона сумує і від якого хотіла б носити під серцем дитя.

Ну а поки що ми шукаємо, в кому розчинити своє існування – існування, а не життя, бо нашому справжньому життю потрібен автор, здатний вести нас нашим власним життям не із закритими, а з відкритими і, головне, сприйнятливими очима, готовими негайно бачити те, що відбувається, й не обмежувати життя упередженням і знанням, тікаючи від моменту, ховаючись за мисленням про те чи інше, упускаючи можливість возз’єднання в собі, зближення з собою в прийнятті себе. Маючи відкриті очі, можна піти з мілководдя, з периферії розуму, де все колишеться, трясеться, витрясаючи нас із самих себе, і ми жадаємо перемир’я, самозабуття, спокою і задоволеності, щоб внутрішні землетруси припинилися. І ми призвичаїлися їх зупиняти, втішаючи себе харчовими запоями.

Достаток життя – результат нескінченного докладання творчих рук, які можуть задовольнити найвибагливішого гурмана. Але той, хто компенсує свою незадоволеність собою і життям, не обов’язково гурман, він просто починає їсти багато, хтиво, обставляючи це по-царськи або обходячись однією мискою. Він жує, поглинає їжу і, як в алкогольному запої, чекає миті, коли внутрішній спазм відпустить і він продовжить свою подорож до наступної миті ненажерливості. Це його привал, причому в найбільш неврочний час – на ніч. Але зате він якийсь час зайнятий і вільний від світу і від себе самого.

Така несвідома прихильність – любов до їжі – це її компроміс із життям. Інакше все життя здається гірким, скорботним і тужливим. І якесь роздолля, відпущеність настають, коли вона бачить стіл, їжу, смаколики або коли дивиться на годинник і всередині починає вібрувати радість передчуття: скоро обід!

Прихильність до будь-чого чи будь-кого породжує багато психологічних проблем, від прив’язаності ми сліпнемо і глохнемо. Ми не хочемо бачити і чути, що ми потрапили в пастку, – це колія, в якій ми прописані, і ми грузнемо в ній.

Вибратися звідти, не нашкодивши собі, не компенсуючи одну пристрасть іншою, ще важчою, можливо усвідомлюючи. Але ми не хочемо усвідомленості, адже для цього треба підніматися, і перш ніж ми навчимося усвідомлювати, ми багато разів гаситимемо в собі це світло.

Наша пристрасть в іншому: якщо ми не можемо знайти себе в любові та відданості з іншими, ми знаходимо себе у відмові забути самого себе, нескінченно втамовуючи голод любові заїданням. І це стає не тільки психологічною проблемою, а й фізичною недугою. Так ми навчилися уникати самих себе і життя, відвернувши себе такою ціною від того, що нам здавалося найдорожчим у світі (і, як завжди, найдорожчим для нас були не ми самі), – від відданості в коханні, і знаходимо себе у відданості самозабуттю, виконуючи одну з поставлених колись умов. Ми йдемо компенсаційною стежкою, створюючи можливість примирення за допомогою нескінченного заїдання, намагаючись залатати тріщину свого безлюбовного життя.

Емоції розвитку:

• Виходячи за обмеження
• Розправляючись у самому собі
• Приймаючи правильне положення
• Не витоптуючи те, що є, – вміючи проходити далі
• Скасовуючи страту
• Йдучи від послідовності у відпущеність
  Вростаючи глибоко в життя
• Слідуючи в собі
  Відкриваючи очі – не закриваючи вуха
• Стаючи освіченим