Вибачення

Вибачення – соціальний реверанс у бік того, у кого ми просимо вибачення за незручність, неспроможність у власних очах або очах іншого. Загальноприйнятий, світський прийом, який дає нам змогу виправити становище, яке невірно склалося для нас або іншого, визнавши негайно або із запізненням, що ми вчинили неетично, негарно, неправильно, але чесно виправляємо власну помилку та прилюдно жалкуємо про скоєне. При цьому ми зберігаємо власну гідність і гідність іншого. 

Незручність через вибачення іншого – це наше внутрішнє збентеження, яке відбувається, коли інший намагається вибачитися перед нами. Якщо це запізніле вибачення, воно може застати нас зненацька, і спочатку ми не знаємо, як до цього поставитися, бо не визначилися. Або це може бути своєчасне вибачення за те, що, за нашими поняттями, не заслуговує на таку вже серйозну увагу, при цьому той, хто вибачається, сприймає те, що трапилося, всерйоз. Нам мимоволі стає ніяково через розбіжність, різнохвильовість нашого ставлення до того, що відбувається. Ця незручність – від невідповідності того, як інший вибачається і який сенс у це вкладає. Незручність від того, що ми ховаємо в цей момент наше справжнє ставлення до того, що відбувається. А якщо ми не вміємо вибачатися самі – це і незручність за іншого, що йому доводиться це робити. Наша поліпсихічність дає змогу переживати незручність із кожного приводу і без приводу, бо те, що відбувається з нами або перед дзеркалами інших людей, нас бентежить, і ми не знаємо, як правильно до цього ставитися, і від цього також відчуваємо незручність.

Вибачення – соціальний прийом, здатний негайно розбавити створену напругу. Якби цього прийому не було, його треба було б вигадати й обов’язково ввести в життя. Те, що вибачення стало механічним і несвідомим, дає змогу його використовувати як соціальний прийом, як буферну зону.

У той час, як ви вибачаєтеся, інший може затримати погляд на вас, побачити, як витіювато і з якими потугами ви це робите, ледве не запакувавши власне серце в це вибачення, водночас намагаючись досягти іншого та привернути його до себе будь-що-будь.

За множинного утилітарного використання вибачення як психологічного прийому ми можемо відчути не розслабленість від напруження, а, навпаки, обтяженість вибаченням, наче нас до чогось залучили без нашої на те згоди.

За формальним вибаченням можна ховатися, насправді не відчуваючи каяття і не вважаючи себе винним. Але такого формального еківоку в бік іншого достатньо, щоб вас попустило: ви дотрималися формальності та більше не маєте наміру морочитися. Тут механічність вибачення працює сама по собі і дає її пану більшу свободу робити все так, як йому заманеться, і одразу ж відбоярюватися формальним “вибачте!”.

Вибачення ми чекаємо, щоб здійснити свій внутрішній намір і налагодити наші стосунки. Це заповітне слівце пом’якшує те, що невірно відбувається на наших очах, і дає змогу кожному з нас проявити людяність щодо себе та інших.

Емоції розвитку:

• Усвідомлювати себе в момент вибачення і його мотив
• Усвідомлювати вибачення інших і своє справжнє ставлення до цих вибачень
• Чи часто ви вибачаєтеся?
• Чи часто вибачаються перед вами?
• Перш ніж вибачитися, ви відчуваєте замішання?
• Що для вас означає ваше вибачення перед іншим або вибачення іншого перед вами?
• Чи є у вас безпосередність, щоб у разі чого вибачитися негайно, безопорно?
• Ваше ставлення до прохань інших?
• Ваше ставлення до того, що потрібно попросити в інших?
• Що для вас важковаговитіше?
• Чи пов’язані для вас прохання і приниження?
• Ви буваєте принижені в самому собі, якщо щось просите?
• Усвідомте всі ці аспекти вибачення і прохань
• Будьте дружні, а якщо можете піти далі, то й дружелюбні
• Дружелюбність – це соціальна відкритість по відношенню до інших
• Це дасть вам змогу як вибачатися, так і вибачати без фіксації на самому собі
• Як пробачити, так і віддавати тотально і безпосередньо
• Живіть у дозволі
• Будьте добрими, щирими і щедрими
• При цьому справжні та прямодушні
• Не відкладайте життя
• Живіть повно