Алкоголізм – згубна вдача

Частіше вона, ця підпільна частина, на волі поводиться дико, безглуздо, безглуздо. Але вона й не може бути іншою – вона несоціальна і живе пригніченою в нас самих, без відповідної освіти, можливостей цивілізації та соціальної обумовленості. Тому замість того, щоб розслабитися, випивши чарку-дві, і почати насолоджуватися внутрішньою свободою, яка відкривається нам під парами алкоголю, ми судорожно починаємо добирати алкоголь, щоб одурманенням одурманити себе повністю, щоб трапилося таке самозабуття, в якому нас би не було в помині, і щоб скотитися на саме дно своєї несвідомості. Провітрити залежану частину нас самих слабким вітерцем із відкритої кватирки – для нас за тривалого придушення це недієво. Для нас будуть дієвими вікна навстіж, зірвані з петель і вибиті ногами віконні рами. Ось тепер по повній трапиться віддушина: мракобісся, пригнічене і заховане глибоко всередині, зможе досхочу розгулятися. І головне, щоб з усім цим не зустрітися самому, ну а сам-то механізм нескладний – наздогнати цю справу додатковою дозою алкоголю, щоб оглушив, зруйнував усяке розуміння того, що відбувається, щоб було так: не бачив, не чув, не був причетний, не брав участі.

Не бачачи себе, не беручи участі свідомістю в тому, що відбувається, ви гарантовано надовго, до кінця життя залишите та збережете зовсім свіжою тягу до спиртного, а через нього – до самозабуття, коли не потрібно розбиратися зі своєю внутрішньою проблемою відкрито, а можна й надалі котитися донизу, до вигрібної ями свого й чужого життя.

Котитися не складно, складно підніматися й олюднюватися, розуміючи те, що відбувається, і не заплющуючи на нього очі. Заплющуючи очі на те, що відбувається, щоб не бачити власне падіння і свою деградацію, виходячи із запою, перебуваючи в тверезості, ми починаємо в собі чути таку напругу, такий страх, таку тривогу, в яких за умови тривалого придушення ні перебувати, ні жити для нас неможливо. Ми підготували для себе власну пастку, поставили на себе таку пастку, таку пастку, що тепер без алкогольного знеболення, місцевої анестезії, яка буде вимикати той непомірний страх у собі і за себе, нам не жити. Бо лишається дедалі менше можливості для спілкування, сміху, сліз, сексу, всього справжнього, що годує відображенням людину, формуючи її саму.

Тепер витончена боротьба із самим собою за право жити і згоріти в цих парах буде йти не на життя, а на смерть.

Емоції розвитку:

• Усвідомлюємо свої пристрасті
• Бачимо, чуємо, усвідомлюємо: де, в чому і коли ми намагаємося втопити себе
• Бачимо й усвідомлюємо: як роздмухуємо власне его і запаморочливі веселощі без алкоголю або з ним, але сенс – вступити на заборонену територію, вийти за межі обмежень
• Не лінуємося, вкладаємося в зростання і бачимо всю свою гру з собою та іншими
• Бачимо весь свій страх, спробу наповнити своє життя іншими і що з цього виходить
• Бачимо свою пристрасть до визначень і позначень у спробі знайти пристань у визначеності
• Визначеність поведе тоді сама, вона в силу обумовленості знає, як бути в кожному випадку
• Починаючи рух із периферії в глибину
• Усвідомлюючи те, що відбувається – розуміючи, який це привілей для людини
• Не відмовляючись від нього
• Розслабляючись у ньому
• Відпускаючи себе