Прозаїчність.
Поезія і проза життя… Прозаїчністю ми вважаємо буденність, яку часто відкидаємо. І тоді ми починаємо шукати свята, створювати їх у повсякденному житті, чекаючи від них емоційного піднесення. Такі свята повинні довести, що ми живемо “повноцінно”, що нас люблять, що нам радісно.
Ми переконані, що маємо жити радісно, а наша радість — десь зовні, і вона залежить від інших людей. Ми ділимо життя на будні й свята, намагаючись зробити свято з будь-чого — навіть коли всередині відчуття порожнечі.
Ми поспішаємо на дискотеки, вечірки, в ресторани, на пікніки, всюди — аби не зустрітися з буденністю. Не усвідомлюючи, що прозаїчність — це і є саме життя.
Вважаючи буденність нудною, ми намагаємось постійно бути серед людей, уникаючи самотності й тим самим — самих себе. Ми не знаємо внутрішнього балансу.
Цілком природно, що підліток, сповнений енергії, прагне до інших. Це важливий період розвитку, коли сама природа вказує шлях. Завдання батьків — не заважати, а допомогти дитині побачити себе, не порушуючи природного ритму. Тоді зросте врівноважена людина, здатна залишатися з собою, знати свій ритм і розуміти, що тікати від себе постійно неможливо.
Якщо людина не знає внутрішнього балансу, їй важливо побачити своє відображення в очах інших. Вона тримається за чужі думки про себе, як за прикрасу, бо не відчуває себе цілісною. Минуле стає єдиним сенсом, а теперішнє — лише сценою, де його оздоблення продовжує жити. Ми могли б жити без вантажу минулого, зустрічаючи кожен момент свіжо, відкрито. Тоді наш розум шукав би гармонію, розрізняючи, що приносить внутрішній дисонанс, а що — злагоду.
Коли ми очікуємо, що інша людина створить нам свято — ми відкидаємо власну природу. Ми не живемо усвідомлено, не бачимо красу звичайного. Але саме вона відкриває справжню поезію життя.
Щоб побачити життя повністю, треба звернути погляд із зовнішнього світу — у внутрішній. Без цього ми не побачимо, якою є реальність насправді. А вона — не проза, а найвища поезія. Проте наші очі не підготовлені до цього. Щоб побачити красу в буденному, треба стати простими й справжніми — пізнати себе. Тоді те, що розум вважав прозаїчним, стане поезією.
Ми ж ідемо, занурені у власні думки, стурбовані собою. Нас оточує краса, але ми її не помічаємо. Нас немає в моменті. Життя вимагає нашої присутності. І тільки через зустріч з обикновенністю ми можемо пізнати найвищу поезію.
Проза є не в житті — вона в нашому розумі. А кожна мить життя — унікальна, неповторна, поетична. Поки ми не очистимо свій погляд від пелени думок, ми не побачимо цієї краси.
Іноді вона пробивається — ми бачимо світ яскравим, рідним, легким, як у дитинстві. Але не віримо. Розум закриває нас. Ми не віримо, що так можна жити. Але саме так і можна. Бо життя — поезія. А розум — це проза, що прагне зробити все корисним. Де корисність — там утилітарність, де утилітарність — там проза.
У розумі — прозаїчність. В усвідомленості — поезія. В усвідомленості немає прози: кожна мить — унікальна. Скільки б ми не прожили — усе складається з моментів. І ми або надаємо цим моментам якість буття, або втрачаємо їх. І якщо ми її надаємо — все перетворюється на поезію.
____
Консультація психолога в Tomalogy
Як працювати зі статтями Томалогії
Прозаїчність
Книга №1. Розділ №3.
Людина та Життя.
Людина та Життя
Путівник самопізнання
САМОПІЗНАННЯ
Самопізнання припускає знайомство з собою, усвідомлення власного потенціалу, підсвідомих прагнень, прийняття сильних і слабких сторін, дослідження і зміну власних звичок, які впливають на якість життя.
В процесі навчання використовуються різні методи, такі як психотерапія, навчання методу БУС, психологічне консультування, наставництво, менторство, медитація, спостереження за механізмами роботи розуму, рефлексія, усвідомлення своїх дій і думок, читання книг з саморозвитку, самостійна практика, виконання домашніх завдань.
📞 Настав час повернути собі ясність, спокій і внутрішню опору.
Запишіться на першу консультацію та зробіть перший крок до себе.
🌿 Tomalogy — простір усвідомленої зрілості