Вимога підкорення — це страх піти за іншим. На певному етапі стосунків між чоловіком і жінкою починається боротьба. До цього вони ніколи не боролися — могли жити у співдружності, у гармонійному поєднанні, синхронності одне з одним, бо їм було добре разом. У них був медовий період — вони любили одне одного, писали вірші, дарували увагу, подарунки. Тобто, вони тішили одне одного, сподіваючись, що життя складеться найкращим чином.
Але рано чи пізно, з тих чи інших причин, через людську психологію, починається боротьба за лідерство. Або жінка починає наступ на чоловіка, і чоловік, намагаючись зберегти рівновагу, чинить опір, або навпаки — чоловік починає наступ першим.
Двох лідерів бути не може — один мусить піти за іншим.
І хто б не пішов — чоловік чи жінка — він або вона, свідомо чи несвідомо, почне мстити за те, що довелося поступитися. Адже якась частина особистості буде придушена, не отримає розвитку. А людина цього не пробачає.
Жінка мстить чоловікові — вона зраджує або починає мріяти про когось іншого, закохується в ідеал, навіть вигаданий. Їй байдуже, хто це — головне, щоб інший. Бо свого чоловіка вона вже не може переносити: надто багато довелося придушити в собі через нього, він обмежив її рух.
Перше, що робиться у шлюбі — це обмеження руху іншого. Усе стає підконтрольним. І жінка не прощає цього, знаходячи способи відновити свою свободу.
Чоловік намагається обмежити жінку, але і вона робить те саме. І тоді чоловік теж починає мстити — стає холодним, формальним, відстороненим, показуючи їй «її місце». Ніхто не погоджується поступитися, і перетягування каната триває — то вона бере гору, то він, аж поки не зруйнують свої стосунки.
Так відбувається там, де немає справжнього кохання. Але це не означає, що в любові не буває боротьби — буває.
Кожен пробує боротися, намагаючись показати, що він глибший, вищий, розумніший за іншого. Та побачивши, що це нікуди не веде, вони здаються — любові.
Любляча людина уважна. Любов не приходить без уваги до іншого. Тому чоловік чи жінка починають вносити увагу й усвідомленість у стосунки. Якщо це жінка — вона не коригує свого чоловіка, відпускає його. І, можливо, дім стає єдиним місцем, де він вільний. Вона не порушує його простір, поважає як його, так і своє.
У цій свободі вони стають щирими, теплими, дружніми. І тоді жінка починає по-справжньому бачити чоловіка — його серце, його красу, його вразливість. І вже не завдає ударів.
Чому ми завдаємо ударів одне одному?
Тому що не бачимо сутності іншої людини. Коли не розуміємо, хто перед нами, він здається нам ворогом, ми боїмося його. Але якщо бачимо глибоко, ми вже не боїмося, ми в любові.
Тоді не треба напружуватись — стосунки течуть природно. Чоловіку й жінці стає тепло, спокійно, вони перестають сприймати одне одного як загрозу.
Без усвідомленості закохані постійно воюють, бо стають взаємною небезпекою.
Інший підходить надто близько, а ми не готові — і тоді він відображається в нас так гостро, що хочеться його відштовхнути. Ми вигадуємо привід — головний біль, втому, чи просто ображаємо словами.
Насправді ж ми боїмося — боїмося дзеркала іншої людини.
Ми тягнемось до цього дзеркала, бо не можемо без нього — тільки через іншого ми пізнаємо себе. Але, підійшовши надто близько, ми лякаємось — і починаємо розбивати це дзеркало. У результаті ми залишаємося незадоволеними й нещасними — навіть у найкращих стосунках.
Щасливими стають ті, хто прості, щирі, відкриті. Вони живуть без масок, маючи своє справжнє обличчя. Вони називають речі своїми іменами, живуть у теперішньому, не тягнучи минуле в сьогодення.
Але для цього потрібні розум, відкрите серце, увага й усвідомленість.
Така людина не завдає болю даремно. Вона здатна сказати:
«Ти знаєш, мені це неприємно. Може, ми можемо по-іншому?»
Але для цього треба не боятися іншої людини і мати здатність до самовираження.
Самовираження через інтелект — це легко, але через почуття — важко, бо це глибша частина розуму. Говорити про почуття можна лише тоді, коли справді знаєш себе.
Якщо ми не знаємо себе, ми не зможемо виразитись — ми лише будемо захищатися. І тоді наша мета — не відкритися, а відгородитися від іншої людини, від її дзеркала.
Нерозуміння себе, внутрішня безпорадність не дають нам змоги відкрито стояти перед цим дзеркалом — здається, що нас показують потворно. Але це лише наше власне ставлення до себе.
Захищаючись, ми нападаємо.
Перебуваючи в темряві щодо себе, ми намагаємось занурити в неї й іншого — щоб він перестав бачити правду.
Так руйнуються наші стосунки.
Справжня любов — це свобода.
Вона дає свободу і собі, і іншому. У любові ніхто нікого не зраджує, бо люди живуть згідно зі своєю сутністю.
Жінка живе з чоловіком у гармонії із собою, і чоловік поруч із нею також у згоді із собою. Ніхто нікого не змушує, не контролює, не підкорює.
Кожен дає іншому свободу діяти так, як він хоче, і вони настільки мудрі й щедрі душею, що здатні розібратися з будь-яким моментом у своєму житті.
“Любов не вимагає підкорення — вона дихає свободою. Коли страх і контроль відпускають, серце знову бачить іншого. Дозвольте психологу допомогти вам повернути цю свободу — любов, що не має кайданів.”
____
Вимога підкорення.
САМОПІЗНАННЯ
Самопізнання припускає знайомство з собою, усвідомлення власного потенціалу, підсвідомих прагнень, прийняття сильних і слабких сторін, дослідження і зміну власних звичок, які впливають на якість життя.
В процесі навчання використовуються різні методи, такі як психотерапія, навчання методу БУС, психологічне консультування, наставництво, менторство, медитація, спостереження за механізмами роботи розуму, рефлексія, усвідомлення своїх дій і думок, читання книг з саморозвитку, самостійна практика, виконання домашніх завдань.
📞 Настав час повернути собі ясність, спокій і внутрішню опору.
Запишіться на першу консультацію та зробіть перший крок до себе.
🌿 Tomalogy — простір усвідомленої зрілості