Вимога негайного результату

Коли людина починає змагатися з усім світом, доводячи свою спроможність, це означає, що всередині вона вже почувається неспроможною, вже відчуває внутрішню ущербність. Тому вимога негайного результату — це внутрішня лихоманка, гарячка прагнення перемогти, влучити точно в ціль, «потрапити в десятку». Це ідея: зробити один вдалий постріл — і одразу отримати все.

Ми багато разів щось отримували в житті. Зазвичай така людина теж отримує багато, але вона не бачить того, що має, — постійно це втрачає, бо не має цінності, не розуміє, що володіє чимось. Є люди, які, навпаки, занадто тримаються за те, що мають, — і переоцінюють це. А ця людина — протилежність: їй не важливо, що є зараз, для неї важливий наступний крок, наступний «вистріл», і головне — знову влучити в десятку.

Ідею перемоги вона створює сама: сама себе нагороджує — і сама ж себе карає. Якщо ми самі себе нагороджуємо, ми ж самі себе і вражаємо — це дві сторони однієї медалі. Тому, здобувши будь-яку перемогу — моральну, етичну, матеріальну чи любовну, — така людина носиться з нею, як із писаною торбою. Вона знову і знову розповідає про неї, насолоджуючись власними словами, підживлюючи своє «я».

Виростивши це «я», вона поступово сліпне й глухне до того, що відбувається насправді, стає нечутливою — і продовжує гонку за новими перемогами. Її самоцінність існує лише в ідеї: якщо вона перемогла — значить, щось із себе являє.
Але почавши одного разу самостверджуватись через перемоги, вона вже не може переконати себе, що сама по собі є цінністю.

Її уявлення про себе складається з відбитків дрібних перемог, які інші колись у ній помітили. Вона безкінечно їх «обігрує». Та навіть якщо досягла великої перемоги, утримати її не здатна: це лише короткий імпульс до чергової гонитви.
Так людина мчить безупинно, не помічаючи, як минає життя, бо її єдина мета — перемогти світ. І зупинитися вона вже не може.