Самовдоволення. Людина та її прояви.
Про самовдоволену людину можна сказати, що вона — роздута фігура.
Вигадування образу про себе і приведення цієї ідеї у належний вигляд — головна турбота самовдоволеної людини. Вона збирає уламки думок, висловлених на її адресу, і невпинно ліпить власний образ, подумки безкінечно репетируючи свою присутність серед інших. Її залежність від думки оточення замаскована під незалежність судження, яке насправді не має гармонії у спілкуванні, а містить перебільшення, що сприймається іншими як самовпевненість.
Підтримуючи своє самовдоволення, людина діє в житті механічно. Домінує ідея про себе, завдяки якій вона постійно виступає в ролі «знаючого». Вона говорить певним тоном, без тіні сумніву. Вона говорить, бо «знає».
Самовдоволення — це чисте переконання у тому, «як має бути». І саме це знання, нав’язане будь-якій ситуації, стає її манерою. Людина не усвідомлює, що виступає як носій істини, кладязь знань.
Усе життя вона накопичувала знання, і тепер має повне відчуття, що все, що говорить, — правильно. Варто іншому лише заговорити, як самовдоволена людина миттєво починає відповідати, без паузи, без навіть частки усвідомлення, яка б освітила теперішній момент.
Помилкове відчуття знання разом із цією імпульсивною реакцією і створює самовдоволення, яке потім потрібно підтримувати, бо страшно виглядати нерозумною чи розгубленою. Якщо раптом не знайдеться «правильної» відповіді, може зруйнуватися її ідея про себе. Тому у самовдоволеної людини завжди напоготові відповіді — готові шаблони з минулого. Але саме вони й є проявом самовдоволення.
Наповнюючись самовдоволенням, така людина любить бути на очах, любить повчати інших. Найбільше задоволення, яке воно приносить, — це можливість наставляти, бути «над» іншими, демонструючи поблажливість.
Але коли вона лишається наодинці, без публіки, самовдоволення тане просто на очах. Її его здувається, наче проколотий повітряний шар. Та варто з’явитися «об’єкту навчання» — і самовдоволення розквітає знову. Его миттєво надувається, і людина відчуває себе знову красивішою, розумнішою, вищою за інших.
Самовдоволення виникає внаслідок протиставлення себе оточенню. Якщо людина не порівнює себе з іншими, самовдоволення не має підґрунтя, адже його причиною є незадоволення собою на тлі інших. Самовдоволення — лише компенсація цього невдоволення.
Прагнення завжди бути хоча б у чомусь вищим за решту говорить лише про одне — глибоко всередині людина відчуває себе нижчою, неповноцінною, хоча й не усвідомлює цього.
Якби вона почала спостерігати роботу свого розуму, то в процесі самопізнання зрозуміла б цей механізм: її свідомість прагне виглядати вищою лише тоді, коли всередині відчуває себе нижчою. І саме це «нижче» стимулює її демонструвати себе «вище» — компенсуючи внутрішню слабкість зовнішньою впевненістю.
“Самовдоволення — це гучна маска страху виглядати вразливим. Лише зустрівшись із собою без ролей, можна знайти справжню мудрість. Психолог допоможе вам у цьому шляху пізнання.”
____
Самовдоволення. Людина та її прояви.
САМОПІЗНАННЯ
Самопізнання припускає знайомство з собою, усвідомлення власного потенціалу, підсвідомих прагнень, прийняття сильних і слабких сторін, дослідження і зміну власних звичок, які впливають на якість життя.
В процесі навчання використовуються різні методи, такі як психотерапія, навчання методу БУС, психологічне консультування, наставництво, менторство, медитація, спостереження за механізмами роботи розуму, рефлексія, усвідомлення своїх дій і думок, читання книг з саморозвитку, самостійна практика, виконання домашніх завдань.
📞 Настав час повернути собі ясність, спокій і внутрішню опору.
Запишіться на першу консультацію та зробіть перший крок до себе.
🌿 Tomalogy — простір усвідомленої зрілості