Тараторити

Така людина дуже болісно себе відчуває, адже коли вона підходить до іншого, від неї відразу починають відмахуватися. Вона дисонує з іншою людиною, порушує її ритм, намагаючись нав’язати свій, причому її ритмом є несвідомість.

Чому так відбувається? Вона злякана. Коли була дитиною, удома її не вислуховували, не любили, закривали рот, не даючи говорити. З нею розмовляли різко, не приділяли уваги, і тепер вона не вірить, що може отримати прихильне ставлення до себе, бо відчуває власну ницiсть. Вона не вірить, що гідна уваги, хоча її прагнення до спілкування величезне. Вона отримала таку інформацію про себе внаслідок зумовленостей сім’ї, де виросла, внаслідок примітивності та обмеженості виховання. У ній живе відчуття, що ніхто її слухати не збирається і, що найголовніше, – не буде. І вона це знає.

Досвід підтверджує, що насправді її ніхто не слухає. І тоді вона демонстративно намагається прорватися крізь небажання інших слухати її, щоб у найкоротший термін «вивалити» на них усю гору своїх переживань, бачення, розуміння – через крайню потребу, через бажання звільнитися від усього, що в ній є. Але хто погодиться, щоб на нього обрушували потік чужих переживань і думок? Ніхто. Всі відмахуються від неї, як від набридливої мухи. Ніхто не хоче спілкуватися з цією дитиною, цим дорослим, цим чоловіком, цією жінкою. Ніхто не хоче вступати з нею в контакт, не бажаючи внутрішнього дисонансу. Її супроводжує відчуття відкинутості, і тому вона, фактично, ходить із «мішком», з якого витягає все, що завгодно, аби тільки її вислухали, таким способом намагаючись здобути увагу.