Сором за власну дитину.
Ми відчуваємо сором за власну дитину тоді, коли з дитиною ототожнюється наше «я». Якщо на людях дитина раптом виявляється незграбною, говорить або робить щось «не так», на нашу думку, ми червоніємо від сорому й почуваємося приниженими. Наше «его» страждає, бо нам здається, що інші подумають про нас погано. І тоді ми починаємо говорити дитині, який він чи вона «не такий», промовляючи: «Тільки не ганьби мене, поводься належно, не роби цього, не роби того…»
Але дитина відчуває все зовсім інакше. Усе, що вона робить – для неї природно, відповідно до її сутності.
А наш сором за дитину буквально її вбиває. Вона надзвичайно чутлива до своїх батьків, бачить їх «від» і «до». І згодом, натерпіившись ізсередини, вона просто відмовиться від цього бачення. Так само і ми колись відмовлялися від бачення іншої людини: одного разу, настраждавшись, ми притуплювали власну чутливість, закривали свої «очі» і більше не дивилися у цей бік.
Дитина, бачачи, що батьки постійно соромляться її, весь час злобно блискають очима, тиснуть на неї енергією, просто перестає проявляти себе і йде з авансцени. І тепер нам обіцяне самотнє життя, адже ми ніколи не знайдемо справжньої комунікації у взаєминах зі своєю дитиною. Вона закриється від нас, вона цього не пробачить. І не зможе пробачити, бо бачила, як кожного разу, коли ми поставали перед іншими людьми, ми фактично відмовлялися від неї – ми стискалися і соромилися власної дитини.
Проблема не в дитині, а в нашому «я», яке прагне бути задоволеним через дитину. Ми виставляємо дітей напоказ, наряджаємо їх, даємо престижну освіту в надії, що інші побачать і зрозуміють, які ми «хороші» батьки. А якщо щось не так – ми відразу «линяємо» обличчям. Це прояв нашого «я» – хвороба душі, коли нам потрібно довести світові свою спроможність, використовуючи власних дітей.
І в результаті цього діти починають хворіти душею. Згодом вони не вірять у себе, не вірять у те, що їх можна любити, що з ними може трапитися любов, що їхнє життя буде добрим. І все це закладається в нас із дитинства.
«Соромить не дитина — соромить наше неприйняття. Звернувшись до психолога, ви зможете навчитися любити себе й дитину без умов.»
_________
Сором за власну дитину.
Путівник самопізнання, Глава №4: “Людина серед людей”.
- Конфліктувати з тривогою
- Мобілізація ненавистю
- Каламутність підозри
- Удавання (Напускне)
- Недоступність під маскою незалежності
- Невизнання
- Нетерпимість до зауважень
- Обставляючи у відносинах все так, як бажається
- Очікування першого кроку від іншого
- Озадачити іншого
- Покровительство — маска доброти
- Пошук покровительства
- Психологічна непродуктивність
- Прагнення змінити іншого
- Живучи заради того, щоб інші нас цінували
- Різноокість
- Розпалення
- Зведення рахунків з близькими людьми
- Згладити ситуацію
- Намагаючись підловити іншого
- Пристрасть до відображення
- Страх перед недоброзичливим ставленням інших
- Страх перед тим, хто нас бажає
- Страх перед непередбачуваністю інших
- Сором за власну дитину
- Базікати (тараторити)
- Ухилення
- Ультиматум у стосунках
- Успіх
- Чуже везіння
Путівник самопізнання
САМОПІЗНАННЯ
Самопізнання припускає знайомство з собою, усвідомлення власного потенціалу, підсвідомих прагнень, прийняття сильних і слабких сторін, дослідження і зміну власних звичок, які впливають на якість життя.
В процесі навчання використовуються різні методи, такі як психотерапія, навчання методу БУС, психологічне консультування, наставництво, менторство, медитація, спостереження за механізмами роботи розуму, рефлексія, усвідомлення своїх дій і думок, читання книг з саморозвитку, самостійна практика, виконання домашніх завдань.
📞 Настав час повернути собі ясність, спокій і внутрішню опору.
Запишіться на першу консультацію та зробіть перший крок до себе.
🌿 Tomalogy — простір усвідомленої зрілості