Нетерпимість до зауважень

Доросла людина — це вже цивілізована істота з певними обмеженнями. Вона знає, що таке громадський порядок, як поводитися в родині, вдома, на роботі, у транспорті тощо. Тобто її виховали в межах правил, які прийняті в соціумі. Діти цих правил ще не знають. І в кожній родині, у кожного батька, матері, бабусі, дідуся — свої власні правила, які відображають їхнє розуміння і вподобання. Близькі з турботою роблять зауваження дитині, кожен по-своєму.

Зробити зауваження, вказати або пояснити дитині, щоб вона більше так не робила, можна охайно — не насичуючи сказане своїм его, своїм «Я». Саме его — з його ставленням, упередженням, негативним емоційним забарвленням — і робить зауваження болючим для дитини. У такому разі вона отримує психологічний удар, ніби над нею підняли батіг. І вона обов’язково запам’ятає, до рівня рефлексу, що так чинити не можна, бо за це буде «удар батогом». А згодом — пряник.

Більшість виховання, не лише батьківського, відбувається за схемою «батіг і пряник». Тобто, спочатку — різко, з вимогами, а потім — пом’якшення сказаного, що дає вихованцеві полегшення. Іще дітьми ми засвоюємо цей механізм і стаємо такими, якими нас хочуть бачити, виконуючи те, чого від нас вимагають.

І з цього моменту, протягом усього життя, коли в нашу адресу звучить зауваження, наше его негайно, рефлекторно починає захищатися — атакувати у відповідь або подавляти почуте в підсвідомість. І можна побачити, як уже доросла людина здатна надутися, образитися, похмурніти, замкнутися, стати холодною. Усі ці емоції — як галерея перед нашими очима. Вони свідчать, що людина захищає себе, вважаючи, що з нею повелися несправедливо. Тобто вона реагує як дитина. Це вказує на те, що вона досі рефлексує: щойно лунає зауваження — натиснута кнопка — реакція готова, за якою ховається інфантильність і нерозуміння.

Якщо ми — дорослі не лише тілом, а й психологічно, ми здатні відповісти на зауваження, пояснити, чому діяли так, а не інакше. Якщо ж саме зауваження було емоційно агресивним, злісним, ми можемо висловити, що для нас неприйнятний тон чи емоційне забарвлення сказаного.

Усе, що відбувається між дорослими людьми, має вирішуватися одразу — в момент виникнення. Якщо ми мовчимо, демонструючи образу чи ураженість, то наша дитячість усе ще в нас і не дає нам вирішувати життєві ситуації — і в родині, і на роботі. Ми несемо внутрішній тягар, адже накопичення подібних конфліктних моментів викликає в нас страх перед тими ж людьми. Ми починаємо боротися з цим страхом, подавляючи його в підсвідомість, і тим самим розхитуємо власну нервову систему. Це неминуче позначається і на нас, і на наших близьких.

Не висловлюючи себе вчасно, не виправляючи ситуацію одразу, ми відкладаємо вирішення на потім, сподіваючись колись розібратись. У результаті, наступного разу ми можемо спалахнути гнівом, який абсолютно не відповідатиме дрібниці, з якої все почалося.

____

Консультація психолога в Tomalogy

Як працювати зі статтями Томалогії