Недоступність під маскою незалежності

Маючи таке розуміння, нам не потрібно буде робити вигляд незалежних — ми просто будемо дуже глибокими людьми. Ми будемо глибокими у стосунках, дозволимо собі справжню близькість з іншою людиною, а їй — так само глибоко наблизитися до нас. Ми почнемо жити з серця, а не в роздумах. І тоді розум стане нашим другом, а не господарем. Він допоможе нам у тих аспектах життя, які справді потребують логіки та знань, але не у взаєминах з людьми, де потрібні відкритість і сердечність.

Незалежність робить нас вільними у нашій відкритості, здатності до самовираження і безпосередності у взаєминах з оточенням. Але тоді ми нічого не знаємо про власну незалежність. Ми навіть не усвідомлюємо її, бо вона для нас природна, і ми не відчуваємо страху перед тим, як нас відображають інші люди.

Недоступність же породжується сильним, подавленим у підсвідомість прагненням до інших. Людина настільки гостро відчуває потребу у спілкуванні, увазі й любові оточення, що, боячись видати себе, одягає маску недоступності. Переживаючи власну суб’єктивність, їй здається, що всі бачать її надмірну відкритість, яку можуть неправильно витлумачити. Жінка боїться, що її осудять за «легку поведінку», а чоловік — що його вважатимуть недостатньо мужнім, і тому демонструє зверхність. Таким чином, її/його почуття й емоції до інших людей контролюються ще на самому початку.

Маска недоступності не виникає сама по собі. Для цієї людини магнетизм і привабливість інших такі сильні, що вона готова розчинитися в них. Це її лякає, і щоб захистити себе, одного разу вона одягає маску недоступності, про яку згодом навіть не здогадується. Зовні проявляється закритість, пихатість, відчуття переваги, а всередині — величезна потреба в інших людях, про що ті навіть не підозрюють через маску, що приховує справжнє обличчя. В результаті ніхто не може до неї наблизитися, навіть маючи таке бажання. Навколо недоступної людини ніби утворюється вакуум, і вона втрачає здатність спілкуватися відкрито, бути милою, безпосередньою, природною. Її розум стає настороженим, замкненим.

Відчуваючи підсвідоме прагнення до близьких стосунків, отримати їх вона не може — маска не дозволяє. Вона завжди тримає голову ніби «над» і ніколи не опускається до рівня, який відповідає моменту взаємин. Їй стає недоступною сердечність, відкритість, а, по суті, — розуміння іншої людини, бо все, що відбувається, сприймається лише через інтелект і нескінченно обробляється розумом, що не знає, як розслабитися.