Бравада як соціально-захисна маска

Тобто бравада – це прояв емоційної пихатості, коли нам необхідно буквально «бризнути» в обличчя іншому, показати, що ми — це щось особливе.

Ми не знаємо, як поводитися, і впадаємо в розгубленість, зустрівшись із іншим. Наша внутрішня ущербність така, що, опинившись перед дзеркалом іншої людини, ми починаємо відчувати, ніби нам нічого показати, ніби наші руки порожні. І це відчуття порожнечі, власної незначущості й неповноцінності компенсується розумом через соціальні «бризки» — браваду. Нам потрібно замилити очі іншому, показавши, що ми соціально значимі, вагомі як особистість, що маємо свою частку «пирога» людського щастя — достатку, любові, сексу, тобто всього, що «належить» мати людині. І починається бравування — емоційне накачування енергії, щоб справити враження на іншого та довести йому, що ми благополучні.

Але коли ми бравуємо, у нас усередині саме й розкривається неблагополуччя. Мотивом бравування є компенсація цього неблагополуччя. Якщо уважно подивитися на людину в браваді — про що вона говорить, що демонструє іншому, як підкреслює власну значимість, — можна побачити, у чому саме вона неблагополучна.

Якщо у браваді ми щось показуємо, то саме ця частина в нас уже зазнала поразки. Тобто внутрішня ущербність криється саме в цій сфері, і вона проявляється компенсаторно — ми зустрілися з «дзеркалом» іншої людини і заворушилися, намагаючись показати не те, що є насправді, а те, чого нам бракує і що ми хотіли б мати. І все це виглядає по-дитячому.

Якщо ми не усвідомлені, не знаємо мотивів того, що нами рухає, то бравада стає просто соціальною маскою, яка захищає нас від дзеркала іншої людини. Ця соціальна, емоційно-чуттєва напищеність, показ себе і самозахоплення — лише наслідок, а справжня причина — внутрішня рана, ущербність у певній частині нас.

Бравуючи, ми пригнічуємо цю ущербність, а вона зростатиме. Її доведеться пригнічувати безкінечно, адже вона пускає коріння й діє підсвідомо. І ми навіть не запідозримо цього. Якщо ми бравуємо щодо чогось — це гарантія, що саме в цій частині в нас є душевна рана, саме тут відчувається наша ущербність.

Бравада небезпечна тим, що не дає цій рані зажити, не дозволяє нам вилікуватися, щоб відчути радість і повноту життя. Тому в усвідомленості бравада ніколи не відкидається, ми не намагаємося її знищити — ми просто спостерігаємо. Коли ми бравуємо, потрібно відразу дивитися: чим ми бравуємо, шукати в собі ту внутрішню рану, через яку виникає бравада. Ми дивимося доти, доки не знайдемо її, хоч би скільки часу це зайняло, тому що знаємо: там є рана, вона прикривається бравадою, і ми неблагополучні.