Пристрасть до алкоголю

Вживаючи алкоголь, людина починає відчувати розслаблення, оскільки у стані сп’яніння вона ніби випускає на волю і “провітрює” пригнічену частину себе, яка була схована у підсвідомості і створювала наростаючу напругу через двоїстість розуму. Щойно людина починає таким чином звільняти себе від напруги, саме цей спосіб і прив’язує її до алкоголю, роблячи залежною. З цього моменту алкоголь стає пристрастю.

Тепер, коли людина не п’є, вона сама для себе стає напругою, причому алкогольна пристрасть нею ж і засуджується через соціальну обумовленість. Вона починає боятися себе, посилюючи контроль у повсякденному житті, щоб обійтися без спиртного. Але що більше вона себе контролює, звужуючи свідомість, то сильніше чує в собі нав’язливу думку про спиртне, яку намагається ігнорувати. Далі підключається саме бажання випити, викликане думкою на допомогу для того, щоб позбутися зростаючої двоїстості та напруги. Але й на цьому етапі людина силою волі може утримувати себе на самому краю, кажучи бажанню: «Ні!». Останнім, доповнюючи картину внутрішнього розколу та боротьби із самим собою, приходить відображення ззовні. Все складається таким чином, що одна за одною з’являються зовнішні обставини: друзі приходять у гості зі спиртним, надходять запрошення відзначити ту чи іншу знаменну подію тощо.

Але головним завданням усіх цих заходів для неї стає – випити й відпустити себе у тій вільності, яка неприпустима на тверезу голову. А на тверезу голову все виразніше проступає неможливість бути собою, що підтримує її постійну напругу у взаємодії з іншими людьми. В їхніх очах вона хоче зберегти своє обличчя у певному статусі, щоб її поважали, і в жодному разі не знехтували нею. Людину переслідує соціальна фобія – вона боїться, що хтось розвіє на порох її уявлення про себе, а це все, на чому тримається її єдність. І вона підсвідомо заздалегідь протистоїть тому, що відбувається, звужуючи свідомість, тримаючи розум закритим, черствіючи в самій собі. Але при цьому вона зовні покриває себе “сухозлітним золотом”, щоб ніхто не здогадався про те, що вона відчуває всередині, і всі могли сприймати її за той образ, з яким вона зріднилася, створюючи єдність цього образу в боротьбі із самим собою.

Але така «єдність» і тримає людину в страху як перед собою, через незнання себе, так і перед іншими, роблячи її життя тривожним, а її саму – винною, такою, що засуджує себе і нездатною адекватно реагувати на обставини. І поки здоров’я дозволяє, алкоголь стає для неї анестезією, знеболюючим від того, що відбувається, і від самого життя. Тепер, що б не відбувалося, позитивне чи негативне на її думку, це вже не матиме значення, вона шукатиме алкогольну анестезію про всяк випадок.

____

Консультація психолога в Tomalogy