Я та Принци.
Есе Ольги Пєскової, Казки.
Кілька слів з вуст колишньої Принцеси.
Принца я завжди вибираю на все життя. І кожен раз він хвилює до тремтіння і найкращий у всіх чарівних проявах: розум, сексуальність, зовнішність, можливості. Він веде Принцесу до найвищої точки насолоди. І так, перебуваючи в рожевому дурмані своїх проекцій, я готую себе до прийняття щастя. Перетворююся на Принцесу, перебуваючи в полоні протекцій. Тобто у мене все буде, при цьому буде завжди і без зупинки, буде тільки в позитивних фарбах і відчуттях. А далі? Далі – граблі!
Маючи справу з фактом, на власній шкурі відчуваючи і проживаючи все в реальності, я не готова відмовитися від проекцій. Гра розуму мені солодка. Ось зустріч, ось контакт, ось уже все видно, чутно, відчутно. У цю ж секунду розчарування придушується втіхою і черговою ілюзією/надією. Виходить, що пережити розчарування страшніше, ніж його ще раз пережити, ще раз пережити, ще раз… І так до нескінченності.
Фішка в тому, що між періодами розчарування є солодкий повітряний прошарок проекцій і очікування. «Підсвідомість жартів не розуміє», і вся психосоматика живе у вібрації та жадобі майбутнього. Тут важливі два моменти. Перший – я проживаю проекції у відчуттях, ніби це реально і «по-справжньому». Вібрація є, образ є, контакту – немає. І другий – нескінченна низка розчарувань від руйнування мого «солодкого сьогодення», а по суті, проекцій, яка переживається як втрата, крах, можливо, трагедія. При цьому фактично ілюзорні обидві складові.
Не знаю, чи є вихід. І чи потрібен він? Так, проживаючи в уявних пристрастях своє життя, я просто вібрую на переживаннях. А що в реальності? Що може дати мені факт? Нічого, крім тверезості, повернення чутливості, здатності розрізняти, бачити, синтезувати, розуміти. Нічого, крім дорослішання. Нічого, крім захоплення і відкриття. Нічого, крім танцю в ритмі ризику і свободи. Ах! Торг тут недоречний!
Есе Ольги Пєскової
- Чоловік і жінка
- Про життя
- Про кохання
- Просто жінка
- Казки
