Невдоволення як форма саморуйнування.
Незадоволений (за словником Даля) – незгодний, нарікає на що-небудь, вважає що-небудь образою, неправотою або неналежним, недоречним.
Невдоволення, що роз’їдає, – це внутрішня громадянська війна через поліпсихічність. Фрагментуючись, множачись, ми ведемо боротьбу в самому собі, щоб служба медом не здавалася. Ми розгубимося, якщо відчуємо смак меду, затишку, прихильності. Це нас зобов’яже до миролюбства, а для нас у такій атакувальній стратегії миролюбство – це слабкість і немічність.
А невдоволення, разом із пов’язаним з ним контролем та уявленням про те, хто яким має бути і як він ним не є, допомагає тримати себе у закритості, роздратуванні, гніві, ненависті, робить нас вимогливими та агресивними. Але головне — не позбавляє нас надії, що все буде саме так, як ми хочемо, у бажаному майбутньому.
Невдоволення — це жадібний пошук втілення власних уявлень, коли ми втрачаємо невинність, природність і легкість, цілком ототожнюючись з подіями, вимагаючи від себе чи інших (а зазвичай і від себе, і від інших) виконання того танцю, який ми несвідомо проектуємо.
Та залишаючись у невіданні щодо проєкцій, ми чуємо лише одне — все, що нам пропонують чи демонструють, нас жодним чином не влаштовує. Ми у своїй проєкції прагнемо більшого, і те, що нам пропонують — жалюгідна подоба. Наша внутрішня самодиверсія створює колосальне напруження, що не знаходить розрядки. Ми стаємо прикрими у характері, затьмареним у розумі, і росте лише одне — жадоба компенсації.
Наш розум працює підступно й витончено, прораховуючи все до дрібниць: хто, що й як має сказати або зробити. І що б не робили інші, як би не підлаштовувались під цього невдоволеного ділка, який намагається стати творцем, він не бачить і не чує того, що відбувається — він відсутній у несвідомому. Його ціль інша — він переслідує, домагається, звіряє внутрішньо, як має бути, і приходить до одного результату — заперечення дійсності. Він і не підозрює, що своєю несвідомістю тримає себе у «чорному тілі». Це те саме руйнівне невдоволення, що вимиває все з нашого життя. Б’ючи себе невдоволенням, ми приходимо до насильницького наставництва, отруюючи оточення нудьгою, нетерпимістю, знищуючи все, що несе здоров’я, радість, задоволення.
Розлите невдоволення життям — це отруєна атмосфера, де все, що б не трапилось, обертається проти нас. Невдоволення прагне покарання, воно болісне, нестерпне для самого себе і вимагає лінчування за будь-яку похибку, а похибкою є все, що не збігається з його уявленням. Невдоволення веде до насильства як щодо себе, так і щодо інших. Результат — відчуження, самотність, депресія, ненависність власного існування.
А починалося все з того, що ми хотіли як краще, а вийшло як завжди.
Емоції розвитку:
- Усвідомлювати своє невдоволення
- Медитувати на прояв найменшого невдоволення
- Усвідомити, що вами рухає, де й у чому вас застало розчарування
- Яка проєкція зазнала удару реальністю
- Побачити по-справжньому, що відбувається через контроль і пов’язане з ним напруження
- У якому напруженні ви перебуваєте щодня
- Побачити свої проєкції й очікування
- Побачити свою відсутність у теперішньому моменті
- Ви присутні — чи вас немає зовсім?
- Поверніться в момент
- Залишайтеся у тому, що відбувається
- Будьте усвідомленими
- Завершуйте момент
- Звільняйтеся від тягаря
- Помирайте для минулого
- Дозвольте собі жити
- Відпустіть себе
Невдоволення як форма саморуйнування.
САМОПІЗНАННЯ
Навчання «Методу БУС»
Самопізнання припускає знайомство з собою, усвідомлення власного потенціалу, підсвідомих прагнень, прийняття сильних і слабких сторін, дослідження і зміну власних звичок, які впливають на якість життя.
В процесі навчання використовуються різні методи, такі як психотерапія, навчання методу БОН, психологічне консультування, наставництво, менторство, медитація, спостереження за механізмами роботи розуму, рефлексія, усвідомлення своїх дій і думок, читання книг з саморозвитку, самостійна практика, виконання домашніх завдань.
Невдоволення як форма саморуйнування.