Залежність – у спробі притримати

Але саме через несвідомість психологічна безпека стає недосяжною. Чоловік або жінка через приховування залежності стають дедалі більш напруженими і посилюють контроль за тим, від кого вони стають залежними, дедалі більше при цьому приховуючи той полон під ім’ям кохання, пристрасті, дружби, співробітництва, будь-чого, в який він або вона потрапили.

Боротьба із залежністю починається через ураженість его. Поки немає близьких і дорогих нашому серцю стосунків, ми можемо залишатися закритими й дуже розумними, нас глибоко не зачіпає те, що відбувається, і тому ми великі доки, коли розмірковуємо про проблеми й почуття інших. Нам видно всю безглуздість, усі судоми інших у стосунках, і для цього великого розуму не треба. Там, де ми не зацікавлені, ми не плекаємо самообман, і від нас часто можна почути розумні поради. Але там, де ми ведемо таємну боротьбу, до того ж із самим собою, зі своєю власною залежністю від інших, сенс цієї боротьби – у приниженні, пов’язаному із залежністю. Коли ми починаємо бажати інших, ми пристрасно хочемо, щоб стосунки не розгорталися своєю чергою, а щоб вони ринули так, щоб змогли втопити залишки нашої свідомості. Затопивши нас, вони могли б привести нас до самозабуття, до такої любові і пристрасті, в якій би ми загубилися. Це з одного боку. А з іншого – щоб наш натхненник у коханні належав нам без залишку, раз і назавжди, щоб він цілком був у наших руках і ми ним володіли.

У боротьбі й придушенні своєї залежності від інших через розщеплення – віддатися почуттям до кінця або володіти іншим цілком і повністю – ми віддаємо перевагу володінню, воно нас розширює й звеличує у власних очах, роблячи закоренілим егоїстом у тотальному контролі й вимозі відповідати нашим уявленням, компенсуючи нам внутрішню незрілість, розкол і неповноцінність.

І раптом ми знаходимо себе у стосунках дуже деспотичним, виявляємо замість любові й розуміння ненависть і ревнощі, і починаємо бажати для себе такої залежності, яка стане силами для залежності іншого. Влаштовуючи підступи, ми чіпляємося за іншого так, щоб, не дай боже, не розчепитися. Хворобливий спазм внутрішнього рабства дає про себе знати. У результаті ми сліпнемо залежно від слів кожного, знаходячи в них особливий, загрозливий сенс для себе. І все починає гірчити й прокисати, і це те, що нещодавно тішило, обіцяло щастя й надихало. Усе перевернулося в одну мить: ми не віримо в кохання – воно занадто феєричне й абсолютно ненадійне; ми віримо, що залежність – це міцно.

Емоції розвитку:

• Усвідомлювати свої бажання і потяги та пов’язану з цим залежність, що зростає
• Бачити й усвідомлювати спробу прискорити або відкласти те, що відбувається
• Сум’яття почуттів і спробу привести стосунки, що починаються, до бажаного кінця
• Усвідомлювати себе в процесі зародження почуттів і бажань
• Не пригнічувати, а усвідомлювати роботу розуму з напрацювання стратегій для утримування почуттів і стосунків у бажаному нами ключі
• Прихильність до будь-якої ідеї – бачити
• Дивитися, як усе, про що ми думаємо, і те, як ми це робимо, впливає на те, що відбувається
• Усвідомлювати, чого ми добиваємося від себе в кожен момент
• І бачити, як переслідуємо іншого, сподіваючись вибити з нього те, чого нам, за нашими поняттями, бракує
• Усвідомлювати свою залежність і бачити, як ми її декоруємо і компенсуємо пропагандою незалежності
• Бачити свої емоційно-чуттєві та психологічні обмеження без придушення в прийнятті того, що є
• Жити в дозволі
• Вростати в момент
• Знаходити себе і пам’ятати себе