Страх перед любов’ю

У цей період вона читає відповідні книги, дивиться відповідні фільми і стає схвильованою любов’ю. У неї з’являється надія, що коли вона підросте, то обов’язково зустріне велику, красиву і щасливу любов. Так вводиться ідеал любові.

Коли вводиться ідеал любові, всі надії цієї дитини починають пов’язуватися з любов’ю. Позначається така вершина, яка ніколи досягнута не буде. Ставка настільки висока, що любов стає нездійсненною марою, а ідеал — прокрустовим ложем. Це відбувається на підсвідомому рівні, і дитина цього не усвідомлює. Її ідеал перевищує всі людські норми і збирається з певних образів, книг, поезії, фільмів. Дитина починає підбирати, яким буде цей чоловік або ця жінка, якої зовнішності, зросту, як буде одягатися, посміхатися, говорити і так далі.

Це притаманне тривожно-недовірливим дітям. До семи років їхнє «Я» вже сформоване. Секс починає їх турбувати до років дванадцяти-чотирнадцяти, а до цього моменту вони створюють збірний образ свого майбутнього коханого чи коханої. Готуючи себе до неземних радощів з іншою людиною, хлопчик чи дівчинка віддаляється від себе, а всі надії на іншу людину починають рости і міцніти.

Образ майбутнього об’єкта любові залишається на рівні підсвідомості у вигляді ідеалу. З цього моменту дитина закривається, захищається, і чим недосяжніший вона створює ідеал, тим приреченішою стає на нелюбов. Ідеал стає її захистом від життя. Дитина втрачає свою простодушність, невинність, чистоту і закривається таким способом, щоб ніколи не ризикувати, вводячи у своє життя людину не ідеальну.

Тепер дитина закрита від інших. Дівчинка говорить про те, що їй подобаються хлопчики з такими-то перевагами, попереджаючи всіх, що їй подобається тільки певний тип хлопчиків. Хлопчик же попереджає, що йому подобається певний тип дівчаток. Насправді у такої дитини виникає страх — боязнь любові, через що вона починає демонструвати себе, показуючи зовнішню байдужість. У неї ще є час чекати, але напруга, пов’язана з очікуванням любові, зростає. При цьому вона сканує і контролює, як до неї ставляться інші діти, особливо, якщо це красиві хлопчики чи дівчатка, стаючи залежною від їхньої оцінки і розвиваючи тривожну недовірливість. Зовні вона демонструє зневагу і байдужість, нікого близько до себе не допускаючи, а сама мріє і марить про любов.

Через закритість ця дитина всюди вбачає байдужість до себе. Тепер світ відображає її відповідним чином, і вона внутрішньо починає відчувати біль. Від нестерпності душевного болю вона стає ще байдужішою, не проявляє себе, не розвивається повноцінно, не дорослішає психологічно і закривається ще більше. Тепер вона не вірить, що любов їй взагалі коли-небудь трапиться.

Одного разу до неї приходить любов. У певному віці інший хлопчик чи інша дівчинка каже їй, що любить її. Але вона не може відкритися. Вона рада б, вона чекала, нехай не ідеал, вона так хотіла, так мріяла, заглядаючи в усі очі, але тепер… Вона не знає що робити, у неї немає адекватності, немає розуміння, як вчинити, вона боїться того болю, який пізнала всередині самої себе.

Ця дитина хворіє душею. Тепер вона або категорично відмовляється від стосунків, боячись, що її покинуть, або демонструє зневагу, байдужість. І якщо до такої дівчинки підходить хлопчик, вона всім своїм виглядом показує, що не зацікавлена в ньому. Водночас вона внутрішньо тримається за нього і страждає, не знаючи як вчинити, не маючи можливості відкритися перед іншою людиною, перед іншим дзеркалом. З хлопчиками відбувається те ж саме. Ці діти переживають внутрішню трагедію.

Людина не може жити без любові, їй необхідний великий досвід любові. А відчуваючи страх перед любов’ю, доросла вже людина через намальований у дитинстві ідеал не може ні з ким зблизитися — всюди вбачаються пастки, скрізь криється розчарування. Звідси крайні ступені — вона або демонстративна, або ховається в собі. Вона не може відкритися, оскільки знає душевний біль і байдужість стосовно себе. І коли до неї приходить любов, вона не може зігрітися, тому що ніхто не відповідає ідеалу, що існує в її підсвідомості.

Дітей необхідно навчати тому, що в їхньому житті не повинно бути місця збірним образам. Розум — віртуальний світ, з яким жартувати не варто — якщо в нього хто-небудь що-небудь привносить, то це залишається на все життя. Не розуміючи цього, з найкращих спонукань розум дитини з народження заповнюють усілякими уявленнями, ідеалами та еталонами, які не мають жодного відношення до реальності. В результаті, ці діти, а потім уже дорослі люди, не можуть жити повноцінно. Все життя вони хочуть любові, потребують любові і уникають її. Зустрічаючи любов, вони не зігріті нею, і не вірять, що їх люблять.

_______

Консультація психолога в Tomalogy