Ревнощі як страх, що не цінують

Медовий місяць і називається медовим, тому що в цей період чоловік і жінка, які вирішили бути разом відповідно до самих себе, проявляють усе найкраще стосовно одне одного. Але потім почне проявлятися інша частина – людина, на яку покладено стільки проекцій, захоче жити не лише життям своєї коханої чи коханого, а й своїм власним.

Ми можемо бути разом, пестити одне одного, триматися за руки, гуляти під місяцем, дивитися на хвилю, що біжить. Ми можемо дарувати одне одному багато безцінних миттєвостей, але, скільки б вони не тривали, ми все одно будемо відкинуті до себе, тому що нам необхідно мати своє власне життя.

Не маючи власного життя, не навчившись поводитися із самим собою, живучи лише фантазіями та проекціями на те, як інша людина повинна до нас ставитися, ми рано чи пізно стикаємося з реальністю, яка нашим уявленням не відповідає. І ми знаходимо, що інший поводиться недостатньо уважно стосовно нас. І тоді від випадку до випадку ми починаємо проявляти роздратування, уїдливість стосовно нього, після чого приходить провина, яка, своєю чергою, породжує самодиверсію.

У самодиверсії ми завдаємо болю і собі, і іншому. Відчуваючи душевний біль, нам необхідно виразити його зовні. Підставою для вираження свого невдоволення, злості, образи, обділеності слугують ревнощі, тому що ревнощі зрозумілі всім. На понятійному рівні більшості людей закладено, що жінка повинна ревнувати чоловіка, якщо вона його любить, а чоловік, своєю чергою, повинен ревнувати жінку.

В результаті ревнощі, породжені страхом, що нас не цінують, знаходять свій вираз у постійному відчутті нестачі уваги з боку людини, з якою ми живемо. Ми можемо дійти такого висновку, лише якщо вступили у сферу тотального контролю над нею і маємо власне уявлення про те, як вона повинна поводитися. При цьому ми стаємо нездатними жити своїм життям, тому що постійно контролюємо іншого. І коли він поводиться не відповідно до нас, а відповідно до самого себе – тут починається емоційний зрив та внутрішня істерія. Зростає страх, тому що його поведінка не збігається з нашим внутрішнім очікуванням. І все це обертається потребою в увазі. Інша людина цього не розуміє. В даний момент вона може бути захоплена комп’ютером, книгою, телесеріалом, але контроль позбавляє нас самовираження, і ми не в змозі виразити те, що відчуваємо. Варто було б лише вимовити, що нам не вистачає його уваги, і ми страждаємо від цього, і контроль відступив би, звільняючи нас від страху та ревнощів.

Коли наші почуття залишаються невисловленими, вони пригнічуються в підсвідомість. При цьому контроль посилюється, зростає невдоволення, з’являється провокаційність поведінки та ревниве ставлення до іншої людини. В результаті ми здатні пред’явити йому накопичені претензії, звинувачуючи у всіх смертних гріхах стосовно нас. У нас розпалюються ревнощі, які є пристрастю в чистому вигляді. Ці ревнощі ґрунтуються на страху бути покинутим іншим, страху, що все доведеться починати заново. І тоді інший провокується, практично, на битву, де ревнощі як страх є підставою.

Насправді ми були просто захоплені контролем, прагнучи привласнити іншу людину, як річ, що обернулося для нас внутрішнім відчуттям неповноцінності та постійним страхом, що нас залишать, і ми залишимося одні. В результаті, вийшовши заміж, одружившись, маючи сім’ю, маючи вже дітей, ми можемо жити, як на вулкані, не в змозі розслабитися поруч із коханою людиною, перебуваючи в тій реальності, яка нас оточує.

Життя з тим, кого ми істинно любимо – це життя у відкритості, розслабленість нашої душі, дозвіл йому бути собою та радість від того, що він є в нашому житті. Але все це можливо лише тоді, коли ми самі представляємо для себе цінність і живемо відповідно до самих себе.

_______

Консультація психолога в Tomalogy