Туга, незадоволеність – цим, як правило, не похвалишся. Людині стає тужливо в самій собі, у своєму існуванні. Вона навчилася тікати від самої себе, стимулюючи себе мрією і надією на майбутнє: ще трохи, і вона добіжить до наступного повороту, а там відкриється така панорама, що перехопить подих. Якщо не мріяти і не жити надією, тоді доводиться тягнути жалюгідне існування.
Але це не жалюгідне існування, а миті самого життя, які вимагають нашої присутності. Але нам немає діла до них. Ми завжди в перегонах, бо все цікаве і захоплююче десь, але не там, де ми. Знемагаючи від нудьги й туги, ми тішимо себе мрією й надією, що одного дня завоюємо всі соціальні вершини і станемо гідними людьми. А поки що всіма немислимими способами намагаємося піти, уникнути того, що є. А те, що є, нам важко розгледіти через нашу відсутність і далекозорість.
На людину в повному сенсі навалюється туга, щойно вона перестає бігти й спрямовуватися – за такої швидкості розуму вона не може робити це нескінченно. Не встигнувши закінчити з однією метою, яка зникає з її поля зору, вона біжить до наступної, яка може виявитися вигаданою, як і перша.
Але не в цьому пристрасть. Кого хвилює мета? Завдання – завжди бігти за горизонт, щоб життя не застукало на місці. Це наша гра з життям.
Але скільки б ми не бігали, нам доведеться перепочити і повернутися до себе.
А ось і ми та наше безрадісне, тужливе «здрастуйте» самому собі. Що робити із собою, як бути, як жити? Ми жили, не бачачи самого себе, мало звертаючи увагу на того, хто живе, і, зустрівшись із самим собою, впізнаємо неприкаяність і стаємо нещасними. Ось тоді в хід ідуть спиртне, транквілізатори, наркотики, збочений секс – ми будь-якими способами намагаємося піти від своєї туги.
Але мало що може врятувати людину від самої себе, якщо вона не усвідомлена і не готова зустріти те, що є в ній. Тоді за всяку ціну потрібно шукати жаданий предмет нашого устремління. І в новому устремлінні ми зможемо забутися або тужити за нездійсненою надією. Тому що ми живемо тужливо і можемо не підозрювати про це. Схильність до туги і саможалю або до агресії і вимоги – це егоцентричні прояви людини, яка намагається контролювати все і вся в страху перед життям і його недетермінованістю. Паскудство полягає в тому, що потреба тужливої людини – розсіювати, як міазми, скаргу й тугу, стаючи нетерпимою до прояву розсудливості. Стає очевидною її виражена спроба зачахнути в тузі.
Туга – це хмарність розуму, його затягнутість пеленою безпросвітності. Якщо ви завжди жили зі змістом, вам потрібен буде перепочинок від наносного, і туга зробить свою справу. Вона залишить вас без сенсу й орієнтирів, звільнивши розум у спробі відточити його, щоб він зміг вивести у свідому частину новий, глибший сенс, який невидимий вам і ховається за звичним, рутинним, механічним мисленням для повсякденного користування.
За будь-яких обставин потрібна усвідомлена увага. Тому що, якщо ми нещасні, ми хочемо віддати нещастя, якщо ми блаженні – ми хочемо віддати блаженство. Коли ми даємо іншим нещастя, наше нещастя зростає, коли ми даємо блаженство – наше блаженство збільшується. І все, що в нас є, примножується завдяки тому, що ми ділимося. Чим би ми не ділилися, воно зростає. І якщо ви мудрі, ви ніколи не будете поширювати нещастя. Ви завжди будете ділитися радістю, бо від цього ваша радість збільшиться.
Ділитися – ось формула для зростання.
Туга. “Хмарність розуму: анатомія туги та втечі від сьогодення”.
САМОПІЗНАННЯ
Навчання «Методу БУС»
Самопізнання припускає знайомство з собою, усвідомлення власного потенціалу, підсвідомих прагнень, прийняття сильних і слабких сторін, дослідження і зміну власних звичок, які впливають на якість життя.
В процесі навчання використовуються різні методи, такі як психотерапія, навчання методу БОН, психологічне консультування, наставництво, менторство, медитація, спостереження за механізмами роботи розуму, рефлексія, усвідомлення своїх дій і думок, читання книг з саморозвитку, самостійна практика, виконання домашніх завдань.
Туга. “Хмарність розуму: анатомія туги та втечі від сьогодення”.