Заздрість

У нас є тільки наша енергія, ми можемо її розвинути, а можемо і не розвивати. Причому тут інший? Інший, він і є інший, з самого народження.

У нього інший потенціал, інші можливості, гроші, комплекція тощо. Але на цьому порівнянні будуються цілі індустрії, а у людини виникають усі види неврозу. Нас експлуатують, показуючи нам, що такі, як є, ми недосконалі. У нас недосконала фігура, одяг, здоров’я, у нас карієс, лупа, целюліт тощо. Ми ні в чому не досконалі. Але ми й не повинні бути досконалими. Ми повинні бути собою.

А наш загальний, психологічний «бзік», у повному розумінні цього слова, полягає в тому, що ми хочемо бути не тим, хто ми є. І ми божеволіємо, розтрачуючи свою власну енергію на порівняння, роз’ятрюючи і вражаючи самого себе стрілами невдоволення, самодиверсій, ненависті до себе за те, що ми не такі, як інші. Але, по суті, ми навіть і не бачимо іншу людину. Ми вибираємо лише її фрагменти: ноги, волосся, обличчя, гроші, одяг, машину. Заздрячи, ми подумки натягуємо, чіпляємо на себе якісь деталі, відсікаючи їх від життя іншої людини в цілому.

Розумність полягає в тому, що навіть якщо ми хочемо порівняти себе з іншим, то потрібно знати про людину все, починаючи з її народження, і до моменту, коли ми починаємо себе з нею порівнювати. Тобто, все її життя, все, що вона отримала, якою ціною, все, що з нею відбувається – взяти ціле полотно її життя. І навіть у цьому випадку ми нічого не знатимемо – ні людини, ні її життя, ні того, що трапилося чи трапиться з нею. Сьогодні вона може бути на гребені хвилі, а завтра вже ні. Життя непередбачуване.

Але ми вибираємо деталі, найкращі деталі життя іншої людини, і порівнюємо з собою, тим самим, завдаючи ударів по самому собі, руйнуючи віру в себе і підточуючи свої ж сили, а потім скаржимося на долю. І це при повному здоров’ї розуму. Якщо нас вчать логіки, то навіть проста логіка передбачає, що ми – це ми, а інший – це інший. Це ясно навіть суто логічно.

Але ми цього не чуємо. Вся освітня система побудована на змагальності. Прапор змагальності підхоплений з самого народження, коли одних дітей починають порівнювати з іншими – хтось краще вчиться, хтось краще їсть, у когось кращі зуби, оцінки, все, що завгодно, але краще. Так працює наш розум – він все поділяє на «краще» і «гірше». Як він це визначає? Він просто бере якусь частину, фрагмент із цілого, і робить висновки. Наш розум – великий дільник, він ділить усе.

Тому, що б ми не почули і не побачили в самих собі, ми повинні знати, що це всього лише частина, фрагмент цілого. Але цей фрагмент ми приймаємо за ціле. І самопізнання необхідне для того, щоб поступово впізнавати фрагмент як фрагмент, розуміти справжню причину, мотивацію того, що з нами відбувається, і створювати в собі єдність, щоб бачити себе, життя та інших людей у всій цілісності.