Страх перед тими, хто нас бажає

Одночасно ми починаємо боятися, що варто їй лише підійти до нас, як вона відразу ж виявить усю нашу неспроможність, побачить, що ми не відповідаємо тому, чого вона бажає. У результаті люди закриваються, «грюкають дверима» і віддаляються один від одного.

Нас жене один до одного потреба: по-перше, ми біологічно залежні, біологічно сексуальні, природа – диктатор, із нею не посперечаєшся. А по-друге, ми не знаємо самих себе й ідемо до іншого, щоб пізнати, побачити себе у дзеркалах інших людей. І якщо ми хочемо знати, як насправді все відбувається, зустрітися з реальністю, ми маємо йти як учені – без попередніх висновків і очікувань. Справжня зустріч – це невинність щодо іншого й щодо самого себе. Ми повинні зустрічатися й бачити те, що відбувається – тоді є навчання у житті, є розуміння.

А ми ж через іншого шукаємо задоволення, шукаємо захвату, якого немає. Ми б не шукали цього, якби воно було в нас самих. Нам не потрібне було б підтвердження з боку інших людей, якби ми знали самих себе. Але ми отримуємо знання про себе через відображення у поглядах інших, і ми його шукаємо. Один говорить, що любить, інший – що не любить, третій каже, що зневажає, четвертий – що не хоче. І все, що робить інший із нами, так чи інакше відбивається в нас. Якщо ми готові дивитися на те, що відбивається в нас, ми залишаємося собою, пізнаємо себе.

Якщо ми не готові дивитися на те, що робить із нами інший, то наша втеча від самих себе буде нескінченною. Ми постійно бігатимемо за тінню любові, йтимемо на самообман, бажатимемо самообману, але про жодну любов мови не буде, бо насправді ми прагнемо самозабуття.

Якщо в нас немає самообману, у нас не буде страху перед іншим. Ми дозволяємо собі бути такими, як є, не прикрашаємося, і ми дозволяємо іншому бути самим собою. У результаті ми завжди отримаємо відповідь, ми знатимемо, що маємо в реальності. Знаючи реальність, ми знатимемо й наступний крок, зможемо розпорядитися своїм життям зовсім правильно. Не вигадуючи, не отримуючи неврозу, моральної поразки у власному житті, а просто розпоряджаючись тим, що є, тим, чим володіємо.

Нам потрібна реальність, щоб знати, як ідуть наші справи й наші стосунки. Джерело радості знаходиться в нас самих, а не в іншому. Знаючи це, ми зможемо підтримувати власне здоров’я, власну любов, власний інтерес, ділячись ним з іншим рівно стільки, скільки він захоче. Він може не захотіти в наступну мить – і ми не станемо випрошувати у нього обман, аби він пообіцяв бажати нас вічно. Наше життя стає рухом, і ми перестаємо боятися жити. А якщо ми хочемо жити в обмеженнях, якщо ми хочемо самообману – ми обов’язково будемо відчувати страх перед іншими.

Якщо нам потрібна правда, реальність того, що є, то ми стаємо цією реальністю самі. Ми стаємо чесними, щирими, прямими людьми, цінуючи кожну зустріч, усе те, що з нами трапляється в житті. Ми при цьому створюємо присутність і дозволяємо будь-яким подіям у нашому житті бути побаченими такими, якими вони є.