Зачароване коло помилок – Людина та Життя

Кожного разу, пройшовши «не тим шляхом» і наштовхнувшись на глухий кут на його початку, у середині чи наприкінці, вона схоплюється за голову: якою ж помилкою було обрати цей варіант! На тлі такого розчарування інша, колись відкинута можливість раптом починає сяяти всіма барвами та обіцяти неймовірні перспективи. Відчуваючи себе обдуреною, людина клянеться, що наступного разу ретельно проаналізує всі сумніви й обере «найвірніший» шлях.

Та дивина в тому, що й цей «найвірніший» шлях, варто реальності хоч трохи відхилитися від ідеальної проєкції, знову видається помилковим. Похована під вагою жалю й саможаління, людина відчуває себе поганим лоцманом, що б’є своє судно об рифи. Хоча саме вона найретельніше вираховувала маршрут, виснажуючи себе та оточення надмірною зваженістю, плоди цієї зваженості часом виявляються отруйними.

Бо­ячи­сь, вагаючись, не роблячи кроку, людина стає витонченою розумово: щоразу перед дією вона ніби розкладає себе на частини від сумнівів. Мета такого «розколу» — не вирішити ситуацію, а ухилитися від неї. Не розуміючи справжнього мотиву, людина пригнічує його, пояснюючи собі та іншим, що боїться помилитися; однак лякає її не стільки можливість хиби, скільки саме слово «помилка», що звучить фатально.

Набутий страх перед помилкою дає его виправдання у власних очах і слугує маскою перед іншими, компенсуючи життєву неспроможність співчуттям «розуміючих». У такому стані будь-який рух, який людина вважає помилковим, перетворюється на перешкоду. Зацикленість на страху помилитися змушує сприймати як помилку все, що відбувається, й відкидати себе через відчуття власної нежиттєздатності.

Такий спосіб психологічного самозаперечення може перерости у фобію перед будь-якими новими кроками й змінами. Тоді лишається одне — до кінця життя намагатися ухилятися від усього, що відбувається.

____

Консультація психолога в Tomalogy

Як працювати зі статтями Томалогії