Думка (за словником Даля) – усяка поодинока дія розуму, розсуду, розуму; уявлення чогось у розумі; ідея.
Думка здійснює зв’язок, роблячи єдиним рух із минулого в майбутнє, створюючи тотожність “я” з тим, що відбувається. Поштовхом до діяльності служить думка. Але хоч би якою праведною була думка і хоч би якою чистою була наша діяльність, через двоїстість у нас немає довіри до себе.
Здійснюючи вчинок, ми не можемо завершити дію, продовжуючи думати про те, що сталося, створюючи ставлення до того, що вже сталося, намагаючись визначити, добре для нас чи погано, правильно для нас чи ні те, що ми зробили. За великої швидкості розуму це робиться за дві секунди.
Щойно ми ухвалюємо рішення, як це все співвідноситься з нами, ми це пригнічуємо або розслабляємося від того, що для нас це сприятливо і, головне, нічим нам не загрожує. Але не встигаємо ми видихнути, як на придушення приходить страх, що породжує тривожні думки, і далі буде так, доки ми не загрузнемо в наступному моменті, коли нам потрібно буде ухвалювати рішення. А на розслаблення виникає наступна думка-штовх, закликаючи до іншої діяльності, де знову в післямові постане питання, добре це чи погано, правильно чи неправильно. І не обов’язково, що цього разу ця дія завершиться розслабленням…
Думка-натяк – це обіцянка, де в проходженні думки через свідому частину ми побачили роботу власного розуму, підказку: якщо ми скажемо те-то, зробимо так-то, то отримаємо виграшну ситуацію там-то. І тут не посперечаєшся, як це ми побачили для себе на ментальному екрані. Це породило в нас бажання і надію і стало нашим устремлінням. Устремління добре, якщо воно зберігає увагу до того, що відбувається під час здійснення цієї живої, трепетної ідеї, коли її починаєш прищеплювати до життя. Якщо ми будемо пильні, то побачимо, що вона безплідна. Ця ідея, завдяки багатоликості розуму, неперебування в теперішньому моменті, могла бути компенсацією, підтримкою, неможливістю подолати момент власної несвідомості, що створює розлад розуму й гасить залишок свідомості. Приманкою в майбутнє розум витягав недбайливого господаря, готового потонути у відчаї від недоотримання очікуваного, зі стану фрустрації, стресу.
Коли кажуть, що людина хапається за соломинку, щоб врятуватися, вона хапається за рятівну ідею, як усе буде в неї добре в майбутньому. Ідея – рух розуму, мислення, що пов’язує минуле з майбутнім, і є виразником внутрішнього сподівання людини, виводячи з підсвідомості до свідомості бажану підказку- натяк на якусь можливість у майбутньому.
Як людина використовуватиме цей натяк? Вона буде розмірковувати і заглиблюватися в мисленні з приводу, як це зробити і здійснити (або стане глибоко алертною – усвідомленою до того, що відбувається).
Думка означає відволікання, вона означає, що ми пішли від себе, що в нас виникло щось. Думка означає, що ми вирушили в майбутнє або минуле, що нас немає тут і зараз. Весь цей процес впроваджений у думки. Коли ми не відволікаємося – ми розслаблені у своєму витоку, поступово знаходимо спокій у своїй істоті. Це заспокоєння в самому собі є звільнення.
Емоції розвитку:
- Не напружуючи уяву
- Не пропускаючи натяки
- Щиро контактуючи із собою та оточенням
- Простодушно озвучуючи те, що відбувається
- Добродушно дивлячись на те, що відбувається
- Зберігаючи внутрішню пильність
- Переглядаючи всередині себе, аж до тонких натяків на бажання
- Нічого не приховуючи від себе
- Інтегруючи єдність
- Розчиняючи розум у не-умі
- Слухаючи в собі простір не-розуму
САМОПІЗНАННЯ
Навчання «Методу БУС»
Самопізнання припускає знайомство з собою, усвідомлення власного потенціалу, підсвідомих прагнень, прийняття сильних і слабких сторін, дослідження і зміну власних звичок, які впливають на якість життя.
В процесі навчання використовуються різні методи, такі як психотерапія, навчання методу БУС, психологічне консультування, наставництво, менторство, медитація, спостереження за механізмами роботи розуму, рефлексія, усвідомлення своїх дій і думок, читання книг з саморозвитку, самостійна практика, виконання домашніх завдань.