Переживання

Ну а якщо ми вже дуже постараємося і витягнемо його за нашої витонченості та заштовхнемо в рамки слів, щоб показати, яким скарбом ми володіємо, то будемо дуже розчаровані, що тією силою, міццю, красою, яку бачимо, чуємо й відчуваємо ми, ніхто, окрім нас, не може помилуватися і засвідчити наше переживання, його справжність. Справжність переживання така, що це ми і є, і вона неподільна, її сила така, що, якщо ми по-справжньому що-небудь пережили, колишніми ми вже не залишимося. Усе, що ми відчуваємо, говоримо, робимо, змінює нас – або ростить, або робить низинними.

Переживання – найсильніший інструмент перетворення нас і нашого життя. Тому нам набагато легше і простіше залишатися на периферії розуму, якнайдалі від власного єства, щоб не бути зачепленими. Тут, у звичному й обумовленому, ми самозберігаємося, захищаючи себе від невідомого. Але тут інша болячка: від гостроти самоусвідомлення й непомірно гострого віддзеркалення інших ми в его дерибанимось знов і знов на вершину наших уявлень і так само регулярно скочуємось донизу, залишаючи всі завоювання на цій же надуманій вершині.

Така постійна абстиненція від невідповідності того, що ми хочемо і що ми маємо, або створює поштовх і стимул для життя, і ми запрягаємось і біжимо, або, навпаки, пригнічує нас масштабом, і ми, непомітно згорнувшись у калачик, вважаємо за краще відсиджуватися так, щоб це було непомітно для інших. При цьому смак життя для нас починає безмірно тьмяніти, і ми відчуваємо внутрішню безбарвність, залишаючись похмурими внутрішньо, через закритість розуму ми відчуваємо стан нескінченної нудьги й меланхолії. Що і є показником не тільки того, що ми живемо не в злагоді з власною природою, а й того, що наше світовідчуття докорінно невірне й деструктивне. Така шкідливість схожа на самоотруєння, вона несе шкоду в самій собі, і похмурість – це гарантія того, що світло усвідомленості навряд чи проб’ється через таку внутрішню задраєність.

Інша форма підтримки его і тікання від реальності – це підтримання емоційно-чуттєвої плутанини, щоб завжди бути при ділі й ніколи не опинитися не при справах – неприборкана чуттєвість це гарантує.

Емоції розвитку:

• Усвідомлюємо себе в переживанні
• Бачимо і розуміємо, на чий бік ми стаємо
• Як переживанням ми висловлюємо страх, невдоволення і опір, поки не вибудуємо правильну концепцію того, що відбувається, для себе
• Зробивши з невідомого відоме – тільки так ми приходимо до відносного спокою
• Або, схопившись за чарівне переживання, приходимо в дике збудження від задоволення, на якому ми довго вібруємо, прив’язавшись до самої думки
• Допоки жар сам не спаде, але ми й тоді не станемо спокійними, ми шукатимемо можливість знову злетіти на гойдалки збудження…
• Тому те, що під нами, перед нами, на рівні нас, нас найменше цікавить
• Нас цікавить зліт, і тільки він, а те, що він не реальний і надуманий, – для нас уже це не проблема
• Нас не хвилює: чи реально це
• Ми шукаємо утопію, самообман, полон власних почуттів і міраж надій
• Тільки не те, що нас ростить
• Живіть у дозволі
• Відпустіть себе