Переживання внутрішньої суб’єктивності нашого життя ми ділимо в силу двоїстості нашого розуму. Світлі, добрі, чесні, правдиві, щирі, коли це глибоко зачіпає наше серце і породжує трепет від передзнання значущості нашого життя. Якщо ми й залишаємо ці переживання собі як потаємне, то це з огляду на те, що воно, саме переживання, практично мовою слів не перекладається, як не крути, як не крути, як не верти – воно не вербалізується.
Ну а якщо ми вже дуже постараємося і витягнемо його за нашої витонченості та заштовхнемо в рамки слів, щоб показати, яким скарбом ми володіємо, то будемо дуже розчаровані, що тією силою, міццю, красою, яку бачимо, чуємо й відчуваємо ми, ніхто, окрім нас, не може помилуватися і засвідчити наше переживання, його справжність. Справжність переживання така, що це ми і є, і вона неподільна, її сила така, що, якщо ми по-справжньому що-небудь пережили, колишніми ми вже не залишимося. Усе, що ми відчуваємо, говоримо, робимо, змінює нас – або ростить, або робить низинними.
Переживання – найсильніший інструмент перетворення нас і нашого життя. Тому нам набагато легше і простіше залишатися на периферії розуму, якнайдалі від власного єства, щоб не бути зачепленими. Тут, у звичному й обумовленому, ми самозберігаємося, захищаючи себе від невідомого. Але тут інша болячка: від гостроти самоусвідомлення й непомірно гострого віддзеркалення інших ми в его дерибанимось знов і знов на вершину наших уявлень і так само регулярно скочуємось донизу, залишаючи всі завоювання на цій же надуманій вершині.
Така постійна абстиненція від невідповідності того, що ми хочемо і що ми маємо, або створює поштовх і стимул для життя, і ми запрягаємось і біжимо, або, навпаки, пригнічує нас масштабом, і ми, непомітно згорнувшись у калачик, вважаємо за краще відсиджуватися так, щоб це було непомітно для інших. При цьому смак життя для нас починає безмірно тьмяніти, і ми відчуваємо внутрішню безбарвність, залишаючись похмурими внутрішньо, через закритість розуму ми відчуваємо стан нескінченної нудьги й меланхолії. Що і є показником не тільки того, що ми живемо не в злагоді з власною природою, а й того, що наше світовідчуття докорінно невірне й деструктивне. Така шкідливість схожа на самоотруєння, вона несе шкоду в самій собі, і похмурість – це гарантія того, що світло усвідомленості навряд чи проб’ється через таку внутрішню задраєність.
Інша форма підтримки его і тікання від реальності – це підтримання емоційно-чуттєвої плутанини, щоб завжди бути при ділі й ніколи не опинитися не при справах – неприборкана чуттєвість це гарантує.
Емоції розвитку:
- Усвідомлюємо себе в переживанні
- Бачимо і розуміємо, на чий бік ми стаємо
- Як переживанням ми висловлюємо страх, невдоволення і опір, поки не вибудуємо правильну концепцію того, що відбувається, для себе
- Зробивши з невідомого відоме – тільки так ми приходимо до відносного спокою
- Або, схопившись за чарівне переживання, приходимо в дике збудження від задоволення, на якому ми довго вібруємо, прив’язавшись до самої думки
- Допоки жар сам не спаде, але ми й тоді не станемо спокійними, ми шукатимемо можливість знову злетіти на гойдалки збудження…
- Тому те, що під нами, перед нами, на рівні нас, нас найменше цікавить
- Нас цікавить зліт, і тільки він, а те, що він не реальний і надуманий, – для нас уже це не проблема
- Нас не хвилює: чи реально це
- Ми шукаємо утопію, самообман, полон власних почуттів і міраж надій
- Тільки не те, що нас ростить
- Живіть у дозволі
- Відпустіть себе
САМОПІЗНАННЯ
Навчання «Методу БУС»
Самопізнання припускає знайомство з собою, усвідомлення власного потенціалу, підсвідомих прагнень, прийняття сильних і слабких сторін, дослідження і зміну власних звичок, які впливають на якість життя.
В процесі навчання використовуються різні методи, такі як психотерапія, навчання методу БУС, психологічне консультування, наставництво, менторство, медитація, спостереження за механізмами роботи розуму, рефлексія, усвідомлення своїх дій і думок, читання книг з саморозвитку, самостійна практика, виконання домашніх завдань.